– Я знаю, що ти її ніколи не любила, тому і не просив тебе їздити до неї в село. Але її не стало, і ти, як невістка, мала б провести її в останню путь, – каже мені чоловік.

Звістка про те, що не стало свекрухи, застала мене зненацька. Я і справді її не дуже любила, тому і не спілкувалася з нею всі ці роки. А навіщо? Вона жила в селі, а ми з чоловіком в місті. Чоловік часто їздив до своєї матері, а мене з собою він ніколи не брав, і навіть не наполягав на тому, щоб я теж їхала.

Ми з нею бачилися всього кілька разів, але коли чоловік їздив до матері, я передавала їй гостинці з міста, а коли він повертався, то привозив гостинці з села. Так ми і жили, я вважала, що немає необхідності дружити з свекрухою, адже ми занадто різні.

Так і пробігли роки. Начебто б нічого поганого не відбувалося – свекруха не заважає, не повчає, сама в гості не рветься і не кличе до себе. Життя налагоджувалося. З чоловіком стосунки були чудові, з грошима справи пішли вгору. Ми могли собі дозволити відпочинок навіть за кордоном.

А тим часом, мама чоловіка старіла. Я цього і не помітила, бо ж не бачилася з нею багато років. Коли свекруха вже приупала з сил, чоловік кликав мене з собою в село, але моя впертість не дозволила мені поїхати.

На похорон я теж не хотіла їхати, але потім все добре обдумала, і сказала чоловікові, що я приїду. А далі відбулося щось дуже дивне. Коли я переступила поріг хати свекрухи, на мене нахлинула якась така ностальгія за втраченим часом, що я сильно розплакалася і зупинитися не могла.

Мамі ж нічого не було потрібно, просто щоб ми були поруч. А я і сама не приїжджала, і сина не пускала, так що вона навіть не мала змоги поспілкуватися з онуком.

На поминках було всього кілька людей – найближчі сусіди і родичі свекрухи, які розповідали, якою доброю людиною вона була. А я себе спіймала на думці, що нічого про неї не знаю, а вона народила і виховала для мене мого чоловіка – найкращого чоловіка в світі.

Коли люди розійшлися, я стала прибирати з столу. І тут в кімнату зайшов мій чоловік, в руках у нього був лист і якась скриня.

Виявилося, що цей лист свекруха написала для мене. Вона просила у мене пробачення за те, що не змогла, як старша, налагодити між нами стосунки і не стала для мене матір’ю, а вона так хотіла мати донечку.

В кінці листа мама чоловіка написала, що вона дуже мене любить, і що віддає мені всі свої коштовності.

Я відчинила скриньку, там було кілька золотих виробів: ланцюжок, хрестик, обручка і дуже красиві сережки з рубіном, до яких в наборі ще йшов перстень.

Сказати, що я була розчулена, це нічого не сказати. І справа не в коштовностях. Мама весь цей час любила мене і навіть наприкінці життя згадала про мене, а я весь цей час була черствою і відстороненою.

У мене є майже дорослий син, який зараз зустрічається з дівчиною, і скоро і я стану свекрухою. І я б дуже не хотіла, щоб моя невістка ставилася до мене так, як я до своєї свекрухи. Шкода, що я занадто пізно все зрозуміла.

А як ви вважаєте, як з самого початку мають поводити себе свекруха і невістка, щоб потім про це не пошкодувати?

Джерело