Діти пішли на балкон і закрили двері, але я все почула. – Я не готова жити з твоєю мамою в пішій доступності. Ти ж знаєш, вона нам життя не дасть. – Віро, але ти ж розумієш, що ця квартира колись нашим дітям залишиться? Та невістка була невблаганна. Після розмови вона одягла піджак і вийшла з квартири. Антону нічого не залишалося, як просто вибачитися і провести мене на поїзд. – Ти ж розумієш, що вона тобою крутить як хоче? – Мамо, все я розумію, але сім’я для мене все. Вибач. Буде краще, якщо все залишиться, як воно є
Завжди дякувала Богу, що подарував мені таку хорошу невістку. Ми з чоловіком так мріяли про донечку, але і син в нас нівроку.
Антон гарно вчився, з дитинства займався спортом, тому й професію таку обрав. Спершу працював фітнес тренером, а згодом відкрив свою студію.
З Вірою вони живуть в області, а ось я від них за сто кілометрів в сільській місцевості.
Я вже на пенсії. Чоловік мій п’ять років тому цей світ покинув. Ще як він був поруч, я трималася, та й дві пенсії це не одна. Трохи городина підтримувала на плаву, та й якось хватало. Ми ніколи в сина допомоги не просили.
Але коли я одна залишилася, то відчула фінансову скруту.
Нічого не скажу, допомагав мені Антон. Переводив гроші і приїжджав при першій можливості. Віра завжди щось для мене пекла смачненьке і цукерки з печивом передавала і мої соки улюблені.
Я дякувала Богу за таку чуйну невістку.
Але недавно я відкрила для себе Віру з іншої сторони.
Я лежала в клініці. Лікарі просили берегти себе. Ось я й поїхала до дітей на вихідних, щоб все обговорити, бо розмова не телефонна.
– Синок, мені одній важко. Я готова хату продати, щоб ви доклали і купити однокімнатну квартиру десь поблизу вас, щоб і ти до мене частіше навідувався і я до вас.
– Мамо, це чудова ідея, – відповів Антон, але вмить його погляд впав на Віру.
– Антоне, нам потрібно поговорити. Вийдемо на балкон.
Діти пішли на балкон і закрили двері, але я все почула.
– Я не готова жити з твоєю мамою в пішій доступності. Ти ж знаєш, вона нам життя не дасть.
– Віро, але ти ж розумієш, що ця квартира колись нашим дітям залишиться?
Та невістка була невблаганна. Після розмови вона одягла піджачок і вийшла з квартири.
Антону нічого не залишалося, як просто вибачитися і провести мене на поїзд.
– Ти ж розумієш, що вона тобою крутить як хоче?
– Мамо, все я розумію, але сім’я для мене все. Вибач. Буде краще, якщо все залишиться, як воно є.
– Добре, тільки щоб потім ти не каявся, – відповіла я сину.
Як мені бути? Мені важко одній в селі, але син і чути нічого не хоче.
Ось вам і вимолила в Бога невістку…