– Я не буду їсти макарони, вони вже вчора були, – каже чоловік.

– Могла б і щось інше придумати, – бурчить він.

Ігор прийшов з роботи, побачив, що на вечерю знову макарони, і став мене картати, що я погано стала дбати про нього. Якщо чесно, то зміни в нашому сімейному житті і справді відбулися, але не одна я винна у цьому.

Одружені з Ігорем ми вже 4 роки. Перші два роки у нас все було чудово, ми обоє заробляли, отримували доволі непогану зарплату і могли собі дозволити гарно харчуватися.

Ми обоє любимо червону рибу, креветки, суші, і інші морепродукти, і могли без проблем собі на вечір купити щось смачненьке і приготувати, зробити, так би мовити, романтичну вечерю.

Але два роки тому я народила дитину і пішла в декрет. Своїх грошей, крім тих, що я отримую на дитину, у мене немає. Тому я живу виключно за гроші чоловіка.

А він зараз став заробляти значно менше, і це спричинило справжню фінансову кризу. Я просила чоловіка, щоб він шукав або додаткові заробітки, або іншу роботу, але він мене не слухає.

На тиждень Ігор мені дає близько півтори тисячі гривень, це і на дитину, і на їжу, і на особисті витраті. Зрозуміло, що далеко за ці гроші не розженешся, на одні макарони і вистачає.

А чоловік злиться, каже, що я вдома сиджу і могла б щось придумати. Придумати я, звичайно, могла б, були б лише гроші. Я і сама не проти на вечерю з’їсти суші, але вони будуть коштувати під тисячу гривень, і тоді доведеться весь тиждень голодними сидіти.

В той вечір чоловік макарони не став їсти. Він таки замовив собі піцу, поїв і ліг спати. А на наступний день він з роботи додому не прийшов, а пішов відразу до своєї мами.

Свекруха живе одна, вона ще працює, і непогано заробляє. Свекор також працює, тож гроші у них є. Поїсти добре вони люблять, купують лише натуральні і корисні продукти. Мій чоловік ще живучи з батьками привчився добре їсти, і тепер вимагає цього від мене.

Одним словом, став чоловік до своїх батьків на вечерю ходити. Я вже й не знаю, що думати, як на це реагувати? З однієї сторони – мені не треба думати, що готувати на вечерю, а з іншої сторони – ми сім’я, і маємо вечеряти разом. Ну хіба не так?

Якийсь час я все це терпіла, а потім сказала прямо чоловікові, що так не можна. Ми ж сім’я, і все маємо спільно робити. Але він на мої слова відреагував дуже дивно, сказав, що якщо я буду готувати як його мама, от тоді ми і поговоримо.

Мені дуже прикро стало від його слів. Якось все це неправильно. І що мені зараз робити? Харчуватися окремо? Шукати няню для дитини і виходити на роботу?

Чи збиратися ввечері і йти до свекрухи чекати там чоловіка?

А що б ви зробили на моєму місці?

Як мені, жінці в декреті, виправити цю ситуацію?

Джерело