Катя із хвилюванням підходила до будівлі інституту. Вона хвилювалася. Адже зараз вона зайде всередину, підніметься в кабінет, а там… Там будуть зовсім не знайомі їй хлопці й дівчата.

Катя глибоко вдихнула, видихнула і вирішила спрямувати свої думки в інше русло.

-Вау! Я зайду в кабінет і побачу купу незнайомих людей! Це ж чудово! Ми всі перезнайомимося і я обов’язково з ким-небудь подружуся.

Дівчина заспокоїлась і вже спокійно зацшла всередину…

Катя почала швидко підніматися сходами і раптом оступилася! Але тут її підтримав хлопець, що йшов поруч.

-Дякую, – ніяково сказала Катя.

-Та було б за що! Першокурсниця?

-Так.

-І я теж. Я – Микола.

-Катя. Приємно познайомитися.

Так у Каті зʼявився перший знайомий в інституті.

А потім почалося навчання та студентське життя.

…Катя завжди раділа, що познайомилася з Миколою. І все тому, що він завжди все знав і міг зрозуміло пояснити.

Катя завжди дивувалася – як йому це вдається? Адже він часто прогулював лекції і здавалося взагалі не слухав викладачів.

-Катю, ну так треба ж не просто сидіти і переписувати все в зошит, а хоч трохи стежити за тим, що він каже. Ось і весь секрет!

Каті залишалося лише посміхатися. Робити дві справи одночасно: писати лекцію в зошиті і вникати, що говорить викладач, вона точно не вміла.

-Ну так я ж іноді взагалі нічого не пишу, а просто слухаю, – пояснював їй Микола.

Катя не любила всіляких повчань від Миколи й завжди намагалася змінити тему:

-Добре, розкажи як твої справи?

І тоді Микола їй починав розповідати, куди він їздив і що робив.

А їздив він з друзями по всіляких старовинних будинках в області.

І Каті завжди було дуже цікаво…

Так пролетів перший курс, другий, третій. Катя встигла за цей час закохатися і навіть планувала своє майбутнє: як вони зі своїм обранцем одружаться і як у них обов’язково будуть діти, двоє, хлопчик і дівчинка…

-Добре тобі, – зітхав Микола.

– Ти вже зустріла свою половинку, а я ось все ніяк…

-Та не хвилюйся, – підбадьорювала його Катя.

– І ти зустрінеш, ось побачиш.

А Микола тільки зітхав і розводив руками:

-Начебто дівчат навколо багато, але якось з жодною не виходить…

Якось у них заслаб викладач і їх відпустили додому.

Катя одразу ж вирішила зробити своєму коханому Андрієві сюрприз – під’їхати до його роботи і почекати його на вулиці.

Адже Андрій сьогодні мав раніше звільнитися, а тут раз – і Катя якраз вільна!

І вони одразу ж підуть гуляти, а не о 6-й годині, як домовлялися вчора.

І Катя поїхала. Вона їхала в маршрутці й посміхалася, уявляючи, як гукне Андрія, коли він вийде з роботи і яке в нього буде здивоване обличчя і як він зрадіє…

Та все вийшло трохи не так, як планувалося…

Катя підійшла до будівлі і стала збоку біля дверей. Вона уважно вдивлялася у тих, хто виходив, але Андрія серед них не було…

Пройшло вже трохи часу і Катя дістала телефон. Вона вирішила написати Андрію, що чекає його біля входу.

Вона тільки-но збиралася відправити повідомлення, як раптом побачила його!

-Анд.., – Катя хотіла було покликати коханого, але застигла від несподіванки.

Андрій ішов за руку з якоюсь дівчиною… Потім вони зупинилися, поцілувалися і розійшлися в різні сторони…

Спершу Катя подумала, що це просто якась подруга Андрія. Але ходити за ручку і цілуватися? Особливо так, як поцілувалися Андрій і ця дівчина, не в щічку, як друзі, а по-справжньому, як хлопець із дівчиною…

Катя все стояла і стояла біля входу. Вона аж оторопіла від несподіванки… Дівчина не вірила, що це все відбувається насправді.

-Поговори з ним, – радила якась її частина.

-А сенс? – говорила інша. – Адже набреше…

Нарешті, Катя зібралася і повільно пішла до зупинки. Сліз не було. Була тільки образа. Образа від зради. Образа на те, що її мрії зруйновані і все не так, як вона собі уявляла…

…- У сенсі ви розлучилися? Я не зрозумів, – Микола здивовано дивився на Катю.

Катя з Миколою стояли біля вікна і Катя дивилася кудись у далечінь.

-Ну і що тут незрозумілого? Я бачила його з іншою. Вони цілувалися!

-То ти з ним навіть не поговорила, так? Може, це його подруга, як ми з тобою.

-Микола, ми з тобою не цілуємося і за ручку не ходимо!

-І все ж…

-Микола, повір мені, вони цілувалися не як друзі! Та й говорила я з ним… По телефону…

-І?

-Він поклав слухавку…

Микола трохи помовчав і поплескав Катю по плечу.

-Сонечко, не переживай. Так буває… Значить не твоя це людина…

І тут з очей Каті пішли сльози, і вона ніби відчула якесь полегшення…

…Катя була вдячна Миколі. Якби не він і не його підтримка, то вона не знала б, як би вона пережила розставання з Андрієм.

Але потім, потім вона перестала довіряти всім чоловікам і підпускати їх до себе.

-Микола, я зрозуміла, чому в тебе немає дівчини, – сказала якось Катя.

-Чому? – Микола посміхався. – Ну, ну… Розкажи мені про моє життя.

-Напевно у тебе було нещасливе перше кохання. Ти ж теж, як і я тепер нікого до себе не підпускаєш.

Микола усміхнувся:

-Може ти й права… Може ти й права… Я, до речі, через це ніяк не можу машину отримати. Ех…

-У сенсі машину отримати?

-В прямому. Батько сказав, що як тільки я одружуся, то мені машину подарує. А знаєш, як мені потрібна машина! Ми ж у такі місця їздимо, іноді віддалені… Слухай! Катю, а давай ти мені підіграєш!

-Агов, ти що це задумав? У сенсі підіграєш?

-Ну зіграєш роль моєї дівчини, а потім ми розпишемося, отримаємо машину і розлучимося. Як тобі план?

-Та поганий це план! І взагалі, ти що, на машину назбирати не можеш?

Микола зітхнув:

-Можу… Але це буде подарунок… Може подумаєш, га? Я тебе з інституту додому возити буду… Та погоджуйся, Катю, може нам навіть не треба буде одружуватися, а буде просто зробити вигляд, що ми зустрічаємось.

Катя задумалася – а чому власне й ні?

-Якщо зробити вигляд, що зустрічаємося, то я згодна. Але офіційно розписуватись – ні…

…Катя сиділа поруч з Миколою і спостерігала, як метушаться його батьки. Його мама накривала на стіл, а тато показував Каті їхній сімейний альбом і збиваючись намагався щось розповісти про ту, чи іншу фотографію.

-Знаєш, а в тебе класні батьки, – сказала Катя Миколі, коли той пішов проводжати її додому.

-Так, – усміхнувся Микола. – Вони такі. Знаєш, ось багато хто свариться на своїх батьків, деякі вважають їх нерозумними, а мені навіть причепитися нема до чого. Вони справді чудові!

-Та просто вони тебе люблять! І знаєш, я передумала. Не хочу я їх обманювати. Тож скажи їм, що ми просто друзі.

-Добре, скажу. Через тиждень. Я й сам подумав, що це нерозумна витівка…

…Але сказати про це Микола не встиг. Через тиждень Катю було запрошено на день народження його мами, ще через тиждень на іменини до бабусі, а потім він просто забув про те, що треба всім урочисто оголосити, що вони з Катею не пара…

…-Катю, слухай, у мене тут в батька день народження. У суботу святкуємо. І ти запрошена, – Микола винувато подивився на Катю.

-Миколо! Ти що, досі не сказав?

-Катрусю, ну забув я…

-Добре, але я йду востаннє. Зрозуміло?!

І в суботу Катя та Микола знову грали закохану пару.

-Ну нічого, – про себе думала Катя. – Завтра, чи післязавтра Микола скаже своїм, що ми розлучилися і більше ні на які дні народження я не ходитиму.”

І в цей момент Катя раптом зрозуміла, що їй зовсім не хочеться, щоб Микола казав своїм батькам, що вони зовсім чужі один одному люди.

-Це я що, закохалася в Миколу? – здивувалася Катя.

Вона подивилася на нього, він вловив її погляд, усміхнувся і підморгнув.

-Який же він чудовий, – пронеслася чергова думка в Каті. – Напевно я дійсно в нього закохалася.

Катя знову глянула на Миколу.

-Катю, все добре? – спитав тихенько той.

Катя кивнула.

-Ось це так поворот, – знову подумала Катя. – І що мені тепер робити? Адже ми друзі… Просто друзі…

А потім Микола, як завжди, пішов проводжати Катю. Цього разу вони чомусь обоє мовчали. Чому мовчала Катя було зрозуміло – вона просто не знала що сказати, а ось чому мовчав зазвичай балакучий Микола – ні. Принаймні їй, Каті…

-Катю, а що ти робиш завтра? – спитав Микола.

Каті здалося, що його голос звучить не як завжди, а трохи ніяково.

-Нічого. А ти маєш якісь пропозиції?

-Так. Давай кудись сходимо разом… В кіно, в театр або парк… Або просто в кафе.

-Це що, запрошення на побачення? – акуратно запитала Катя не вірячи своїм вухам.

-Так. Якось швидко ти мене розкусила, – Микола усміхався. – Розумієш, щось не хочу я говорити своїм батькам про те, що між нами нічого немає…

Напевно, обличчя Каті змінилося, бо Микола додав:

-Жартую. Просто я нещодавно зрозумів, що ти мені подобаєшся. От і все. То ти приймаєш моє запрошення на побачення?

-Приймаю, – з викликом сказала Катя…

…Через пʼять місяців вони одружилися. Це було несподіваним для всіх і насамперед для них самих.

Адже всі вважали, що вони просто друзі.

А батько Миколи справді допоміг йому купити машину, доклавши до неї половину суми.

-Розумієш синку, чесно сказати, я й не думав, що ти так швидко собі наречену знайдеш. Не встиг назбирати, – сміючись сказав він Миколі.

А Катя з Миколою слухали його і теж посміхалися… Вони були найщасливішими людьми в світі…