У нас із братом п’ять років різниці, я старший. Завжди були довірчі стосунки, навіть у дитинстві. Батьки багато працювали, тож вихованням брата з молодих нігтів займалася я. Жодних психологічних травм із цього приводу в мене немає, мені було цікаво з ним возитися, а брат був спокійною дитиною.

Коли ми виросли, то теплі стосунки залишились. Ми обидвоє відразу після школи стали жити окремо від батьків, я ось п’ять років тому вийшла заміж, а він просто винаймав квартиру, спочатку з друзями, а потім один, поки не вирішив одружитися зі своєю Оленкою.

Відносини, як я вже казала, були чудові. Ми з братом часто їздили один до одного в гості, разом відпочивали, він потоваришував із моїм чоловіком. До батьків теж часто всі разом приїжджали, влаштовували сімейну вечерю. Він хрещений мого старшого сина.

Приводів для сварки ми не мали. Батьки дали нам однакові стартові позиції, вони полягали в оплаті вищої освіти за спеціальностями, які ми обрали самі. Це дозволило нам із братом влаштуватися на гарні роботи, які нам ще й подобалися, що в наш час є рідкістю.

Ми батькам теж допомагали однаково, на двох розкидаючи витрати на продукти, ліки та комуналку. Батьки вже на пенсії, ми в них пізні діти, та й працювали вони на шкідливому виробництві, що позначилося на здоров’ї.

Разом ми скидалися і на відпочинок батьків, і на ремонт, і інші потреби. Але якщо хтось не міг одного місяця виділити суму, то просто вкладав більше в наступному. Ніколи не було жодних розбірок. А питання про те, щоб їм не допомагати, взагалі не стояло з того моменту, як вони вийшли на пенсію. І так до останнього працювали.

Домашні справи по дому та дачі теж робили всі разом. Коли батьки затіяли ремонт дачі, то їздили туди всі разом, мій чоловік, брат і батько займалися будівельними роботами, а ми з мамою прибирали, готували їжу і упорядковували ділянку. Я так докладно розповідаю, щоб було зрозуміло, що після мого заміжжя нічого не змінилося і такий стан справ брата цілком влаштовував.

Коли він оголосив, що збирається одружитися, ми всі зраділи. Про своє особисте життя брат взагалі не любив поширюватися, тож було незрозуміло, є у нього хтось чи ні. Мама навіть стала останнім часом із цього приводу хвилюватися. А тут радість така – весілля.

Оленка, наречена брата називалася тільки так, спочатку ніякого негативу не викликала. Так, я не захопилася, бо вважала, що брат міг би знайти когось і покрасивіше, але сама себе лаяла за такі думки. З лиця воду не пити, адже головне, щоб людина була хороша і брата любила. Мама ж прийняла її як рідну.

Весілля зіграли швидко, жодних особливих гулянь молодята робити не хотіли. Ми подарували їм гроші, вони додали свої та відлетіли відпочивати. А потім повернулися і почали жити. Ось тут Оленка і почала виявляти свій характер.

Почалося все, що ми з братом обговорювали, яку путівку купити батькам. Ми робили вже не перший рік, бо якщо ми їх не відправляли, вони залишалися вдома зі словами “та чого гроші витрачати, і вдома добре”. Хоча поїздки всякі любили.

Розглядали різні варіанти, майже зупинилися на одному, але влізла Оленка.

– А чому путівку маємо оплачувати і ми теж? В нас зараз грошей немає. Ми збираємо на іпотеку.

Брат щось спробував заперечити, у них почалася сварка, я звернула тему і поїхала додому. Мені влазити в їхні розбирання було не з руки. Увечері мені набрав брат, пом’явся і сказав, що половину путівки сплатити зараз не зможе, бо вони справді вирішили відкладати на іпотеку.

Ми з чоловіком напружилися, але сплатили путівки. Брат пообіцяв розрахуватися за кілька місяців. В принципі не питання. Зрозуміло, що у них молода сім’я, треба мати своє житло.

Потім вона демонстративно відмовилася їхати допомагати не дачу, бо “це не наша дача, чому я маю витрачати на ній час”. Не повинна, але тебе попросили допомогти. Щотижня її туди ніхто не тягнув. Брат приїхав один і майже весь день провисів на телефоні, бо Оленка надзвонювала, з’ясовуючи, коли він назад і чому так довго.

По дрібниці всякого було багато, всього я вже не згадаю, але ставлення до неї зіпсувалося вже після дачі. Нічого їй не висловлювала, братові теж, але спілкування намагалася звести до мінімуму. Фінальною точкою стало, коли Оленька заявила, що більше скидатися на утримання батьків вони не будуть.

– Ми збираємо на іпотеку. Ви живете у своїй квартирі, в вус не дмухаєте, дайте і нам своїм житлом обзавестися.

Те, що квартира, в якій ми живемо, належить моєму чоловікові і батьки до неї не мають жодного стосунку, її не цікавило. Я намагалася пояснити, що батьки у нас із братом взагалі спільні. Можна якось придумати, щоб їхній внесок був меншим, але зовсім не допомагати – це свинство. Навіть коли я в декреті була, ми все одно сумлінно вкладали половину.

Але Оленька стояла на своєму, вони не мають грошей. Їм треба думати про свою сім’ю, а батьки отримують пенсію, до того ж ми допомагатимемо, тож нічого з ними не станеться. Брат мовчав. Це мене розлютило найбільше.

Я сказала дружині брата, що це взагалі не її розуму справа, як ми допомагаємо нашим батькам. Це питання я воліла б обговорювати виключно з братом. Тим більше, що вона вже п’ятий місяць сидить без роботи, тому не їй вирішувати фінансове питання і вже точно не в такому ультимативному тоні.

Мовчати я просто більше не могла. Оленка по краплині, але перебрала чашу мого терпіння. Ніколи нічим не допоможе, тому що “а я що, зобов’язана?”, завжди до копієчки підрахує чужі гроші, а гірше за те, що і брат під її впливом став змінюватися не на краще. Коротше, довела вона мене, все я висловили і їй, і братові.

Цей мій спалах вилився в мою сварку з братом. Він підвищив на мене голос і заявив, що я маю вибачитися перед його дружиною, чого я робити, зрозуміло, не збиралася. Оленка демонстративно лила сльози. З того дня ми більше не спілкувалися.

Так мало того, що він зі мною посварився, він ще й з батьками через свою Оленку посварився, хоч вони спочатку тримали нейтралітет. У тата був день народження, він запросив нас і брата за дружину. Так брат поставив умову, що або приходимо ми, або вони, бо Оленка зі мною бачитися не хоче, сам брат теж. Наче я дуже жадала її бачити, а от із братом я б поспілкувалася.

Але батьки сказали, що ми будемо у будь-якому разі, а вони можуть приходити чи не приходити, запрошення є, а далі лише їхня воля. Вони не прийшли. Більше того, брат батькові навіть не подзвонив на день народження, написавши коротку смску з вітанням.

Батьки переживають через сварку з братом, але він з ними спілкуватися не хоче, образився, що його істерика не подіяла. Я братові намагалася набрати кілька разів, але він скидав. Ось так через одну Оленку розпалася дружня родина. Найбільше прикро, що брат так змінився під її впливом, адже він таким ніколи не був. Не доведе ця жінка до добра, але слухати він нікого не хоче.

КІНЕЦЬ.