Я з бідної родини, тож завжди мріяла жити в достатку. Вже в підлітковому віці я вирішила, що шукатиму собі багатого, забезпеченого чоловіка. Якщо навіть без кохання, то нічого страшного. Головне, що я не рахуватиму гроші до зарплати, як мої батьки.

Готуватись до цієї події у своєму житті я почала заздалегідь. Благо, зовнішністю Бог мене не скривдив. Я красива брюнетка із зеленими очима. Зріст 1,75, над вагою довелося трошки попрацювати. Але завдяки дієтам та домашньому фітнесу, оскільки на спортзал грошей не було, я швидко досягла ідеальної фігури.

Закінчила школу, вступила до торгово-економічного технікуму на бухгалтера. Потім мені пощастило влаштуватися у хорошу фірму. Але, на відміну від своїх колег, я не сиділа цілими днями за паперами.

Я намагалася завжди бути присутньою, коли керівництво зустрічалося з клієнтами, а люди вони не бідні. А раптом саме серед них я знайду того самого? Це мій шанс?

І такий шанс навернувся. Максим керував будівельною фірмою. Справи в них йшли вгору. Ну я й почала до нього підкочувати.

Як з’ясувалося, він має трикімнатну квартиру в центрі міста, заміський будинок та шикарну машину. Думаю, що й заощаджень у нього достатньо. А найголовніше – він неодружений!

Загалом усе у нас з ним зрослося. Звичайно, насамперед він повівся на мою зовнішність, але й роки спілкування з розумними людьми не пройшли для мене задарма. Я вмію підтримати розмову, і Максим знайшов у мені ще цікаву співрозмовницю. Він так і казав:

— Мало того, що ти гарна, то тебе ще й не соромно з моїм оточенням познайомити. Ти завжди можеш підтримати розмову на будь-яку тему. Поталанило мені з тобою!

— Мені з тобою теж дуже пощастило, — відповіла я, вторячи своїм думкам про безбідне життя. – Люблю тебе!

Коротше, ми побралися. І все ніби чудово — багатий чоловік і все те, про що я мріяла. Тільки був один нюанс: Максим наполяг на шлюбному контракті, за яким у разі нашого розлучення я залишаюся з тим, з чим прийшла — ні з чим! Але мені не було куди подітися, тому я погодилася.

Ну, зажили ми разом. З роботи я, звісно, ​​звільнилася. Начебто все нормально, чоловік мене не ображав, забезпечував, виконував усі мої хотілки. Ось тільки він цілими днями пропадав на роботі, і на мене в нього практично не було часу.

Я занудьгувала і вирішила знову влаштуватися на роботу. Тільки в нудну бухгалтерію я більше не хотіла. На гроші чоловіка закінчила курси дизайну інтер’єрів та влаштувалася у невелику фірму.

Тільки це ще більше віддало мене від Максима. Ми тепер зустрічалися практично тільки вночі, тому що він приходив із роботи пізно. І навіть уночі в нього рідко знаходився для мене час — казав, що дуже втомлюється. А я жінка ще молода! Достаток — це добре, але без кохання все ж таки погано.

І я не придумала нічого кращого, як почати шукати кохання на боці — в мені народилася думка завести коханця. І я знайшла його, знову ж таки на роботі.

До нас у бюро прийшов новий дизайнер. Микола молодший за мене на п’ять років, але це мене анітрохи не збентежило. Навіть здорово — він такий активний, не пара моєму чоловікові-увальню, у якого всі думки тільки про роботу.

Звичайно, розлучатись з Максимом я не збиралася, інакше залишилася б ні з чим. Але нам із Миколою треба було якось зустрічатись, і тому мені теж доводилося затримуватися нібито на роботі.

Звичайно, займатися домашнім господарством у мене не було часу. А чоловікові це не сподобалось.

— Знов у нас на вечерю заморожена піца? — дорікав мені він. — Я не для того одружився, щоб харчуватися фастфудом!

А я до нього з ласками.

— Коханий, ти ж розумієш, у мене теж робота, — говорила я. – Новий проєкт. Ось закінчимо, і все повернеться на круги свої.

Але нічого закінчувати я не збиралася. Навпаки, мені з Миколою було так добре, що я почала в нього закохуватися. Якось він запропонував:

— А давай махнемо в заміський готель із ночівлею? Я знаю таке гарне місце, там усілякі розваги, жива музика — суцільна романтика. Це те що нам потрібно!

— Коля, ну ти ж знаєш, що я одружена, — відповіла я. — Що я скажу чоловікові?

– А ти скажи, що тебе у відрядження відправляють на пару днів, – сказав коханець. — У твого чоловіка бувають відрядження, а чому в тебе бути не може?

Я погодилась. Чоловікові так і сказала:

— Коханий, мені запропонували поїхати у відрядження на вихідні. Проєкт дуже важливий! Якщо я відмовлюся, його віддадуть іншому співробітнику.

Максим тільки плечима знизав:

— Ну, якщо треба, то їдь.

У передчутті майбутніх вихідних із коханцем, збираючись, я як на крилах літала. І похапцем забула свій телефон. Це було моєю фатальною помилкою. Тим більше, що він у мене був не запаролений.

У мене чомусь таке переконання, що не потрібно ставити пароль на телефон. А раптом що станеться? Тоді з мого телефону зможе хтось зателефонувати, щоб повідомити про лихо близьким.

Але похапцем я не подумала, що чоловік може дістатися до мого телефону, адже він ніколи не проявляв інтересу до моїх речей. А в мене, між іншим, там любовне листування з Миколою! Але я вирішила, що все обійдеться.

Не обійшлося. Коли я в неділю ввечері повернулася додому, Максим уже чекав на мене — з моїм телефоном у руках. У мене душа пішла у п’яти!

— Микола – це хто? — ніби ненароком запитав чоловік, але голос його не віщував нічого доброго.

— А, то це колега по роботі, — постаралася викрутитися я, тим більше, що так воно й було.

— А у вас у всіх колег прийнято називати один одного кицьками та зайчиками? – продовжував допит чоловік.

— Ну коханий, ти ж розумієш, дизайнери — ми ж такі, не від цього світу, — продовжувала викручуватися я, хоча вже зрозуміла, що справа швах.

— Не смій мені брехати! – розлютився чоловік. — Ти маєш розуміти, що я прочитав усе! Розумієш – все! А там таке…

— Пробач мені, будь ласка, — кинулась я в сльози. – Більше такого не повториться! Я з роботи звільнюсь і буду вдома сидіти — плови та спекотне тобі готувати.

— Пізно вже раніше треба було думати, — відповів чоловік. – Я подаю на розлучення!

І подав. А після розлучення я за шлюбним контрактом залишилася ні з чим. Довелося винаймати кімнату. З роботи мене звільнили — чоловік і тут постарався.

Чи шкодую я про це? Звісно так! Але найбільше прикро, що й Микола мене покинув. Адже він теж якоюсь мірою за мій рахунок жив. Я йому дорогі подарунки купувала і за ресторани часто сама платила, щоб його сильно не напружувати. А без грошей чоловіка я і йому виявилася непотрібною!

КІНЕЦЬ.