Боже, який у мене, виявляється, недалекий чоловік! Недалекий і жадібний. Він тут надумав зі мною розлучатися, а як з’ясував, що при розлученні ділити нічого не буде, якось різко передумав.

Мені здається, зараз будь-який школяр уже знає, що таке “спільно нажите майно” і що до цього визначення належить. Тут важливо, хто купив, на кого оформлено, а не просто, що ця річ з’явилася в період шлюбу.

У мене досить багаті батьки, яким мій чоловік не сподобався від слова зовсім. Мені вони свою думку висловили, як і те, що відмовляти вони мене не стануть, бо свої шишки я маю набити сама.

Але й допомагати мені не відмовлялися. На весілля нам подарували двохкімнатну квартиру, в яку ми одразу й переїхали, бо до цього винаймали квартиру.

Я працювала, чоловік працював, грошей ми не потребували, тому що отримували нормально, до того ж мені продовжували допомагати батьки: я єдина дитина і для них завжди залишуся маленькою дівчинкою.

З чоловіком стосунки складалися добре. Я не помічала нічого підозрілого, про жодні зради навіть не думала, бо він не давав приводу.

Дітей народжувати я не поспішала. По-перше, хотіла чогось досягти у професійній сфері, бо не факт, що після декрету, а то й двох, я повернулася б на роботу. По-друге, слова батьків про те, що мій чоловік не вселяє довіри, все-таки десь глибоко в мозку засіли.

Ми з чоловіком прожили разом років п’ять, і останній рік я почала розуміти, що шлюб почав себе зживати. Але мені здавалося, що це через те, що треба рухатись далі – народжувати дітей.

Тільки чоловік мене випередив. Він прийшов, завів нудну розмову про те, що ми різні, що я змінилася, а в нього ніби розплющились очі. Підвів все до того, що нам треба розлучитися.

Для мене це було дуже несподівано, ось чого, а розлучення я не чекала. Чоловік зробив скорботне обличчя, сказав, що розуміє мій стан, тому буде краще, якщо розлученням займуться адвокати.

Зібрав деякі речі і кудись пішов, залишивши мене перетравлювати почуте. Це було раптово, я розгубилася і два дні не знаходила собі місця, а потім стала приходити до тями.

Так, шлюб себе зжив, я в цьому мала рацію, тільки вихід із ситуації не вгадала. Добре, що не завагітніла від людини, яка не бачить жодних варіантів вирішення проблем, окрім розлучення.

І дуже добре, що він висловив бажання вирішувати все через адвокатів. Бачити майже колишнього чоловіка мені не хотілося. А тут він сам запропонував добрий варіант.

Я вирішила зателефонувати батькам, вони знають, до кого можна звернутися з таким питанням. Їх мої новини здивували, але потішили, тато сказав, що зять із воза – всій родині легше, я не могла з ним не погодитися.

Не можу сказати, що зовсім не переживала через всю цю ситуацію, все-таки я любила цю людину, вважала її найближчою. Сподівалася, що з ним зустріну старість.

Але не минуло й місяця з тієї пам’ятної розмови, як чоловік, з яким нас поки що не розвели, прийшов до мене з квітами і покаянним виглядом, почав белькотати щось про “поспішили, даваймо нашим відносинам ще один шанс”.

Я була збентежена, але в душі ворухнулося щось тепле. Я сказала, що подумаю, а сама почала дзвонити мамі, щоб поділитися з нею новиною.

Мама вислухала, хмикнула та попросила приїхати до них у гості. Я приїхала, а вони з батьком розповіли мені дивну історію, що така реакція чоловіка прорізалася після того, як він з’ясував, що при розлученні залишиться ні з чим.

У мене все записано на батьків. Машина, квартира, будинок – все на батьків. Навіть рахунок на батькові, у мене тільки картка з видатковими коштами, нагромаджень немає.

Цього ніхто ніколи не приховував, але чоловік погано цікавився, як все оформлено. Я казала, що батьки подарували, але не говорила, що й оформлено на них.

Саме це майно чоловік і націлився розділити. Коли сів у калюжу, то швидко перевзувся і з’явився до мене з квітами – миритися.

Я на своїх помилках навчаюся, тож розлученню бути. Мені такий персонаж у чоловіках не потрібен. А батькам велике дякую, що порадили свого часу ось так підстрахуватися. Добре, що я послухала їх.

КІНЕЦЬ.