– Ми не можемо бути разом, бо я дружина твого брата, – ледь вимовила Леся ховаючи очі.

– Що люди скажуть?

– Але ж він кинув тебе. До чого тут люди? – наполягав на своєму Сергій.

– А діти? Як вони до цього поставляться? Та й мама твоя…

– Діти мене люблять. А маму я беру на себе…

Леся вийшла заміж дуже молодою. Вона була родом з багатодітної сім’ї, а свого майбутнього чоловіка зустріла на весіллі у подруги, куди Віктор приїхав як гість від нареченого.

Леся йому дуже сподобалася, і він вирішив, що саме ця дівчина має стати його дружиною. На тому ж весіллі напівжартома сказав про це і Лесі, і її батькам, а через місяць і справді прислав старостів.

Так що вийшла Леся заміж практично не знаючи свого чоловіка. Віктор обіцяв, що перетворить життя дівчини на казку, лише не уточнив на яку.

Леся добре пам’ятає, як вперше переступила поріг дому свого чоловіка, і впіймала на собі недобрий погляд свекрухи. Тоді дівчина і зрозуміла, що легко їй тут не буде. Віктор у всьому слухався свою маму, а на думку дружини не зважав.

Сергій, який був молодшим братом Віктора, якось побачив, як Леся вкотре плаче, і вирішив заступитися за неї. Та брат і мама відразу поставили його на місце, наголосивши, що це не його справа.

Ще тоді Сергій закохався у Лесю, але розумів, що вона – дружина його брата, і ніколи їм не бути разом. Тому зібрався хлопець і поїхав світ за очі, за кордон на заробітки подався.

У Лесі ж з Віктором сімейне життя зовсім не ладналося, лише з кожним днем ставало все гірше. Не зважаючи на те, що народилося у них дві донечки, Віктор про свою родину не дбав – приходив додому пізно, а часто і напідпитку. А потім по селу поповзли чутки, що Віктор до інших жінок ходить.

Свекруха завжди захищала свого синочка, невістку картала, що від хороших дружин чоловіки до інших не йдуть. А Леся мовчки все терпіла, бо діти були маленькими. Але одного разу Віктор повідомив їй, що йде з родини, бо у нього є інша жінка. Лесі з дітьми він дозволив залишитися вдома біля його мами, бо знав, що їй нема куди йти.

Коли про це дізнався Сергій, він вирішив, що це його шанс і приїхав додому. Побачив Сергій, як важко живеться дружині брата і племінницям, і запропонував їм гроші.

Часу гаяти він не хотів, і відразу зізнався Лесі у своїх почуттях, які плекав в своєму серці довгих 18 років. Леся як почула про це, то відразу заперечила, мовляв, не може такого бути, відмовила одним словом. А коли засмучений її відмовою Сергій пішов, жінка розплакалася над своєю нещасливою долею.

Чому так? Чому один брат її кинув, а інший – ладний заради неї і її дітей на все? Так би все і залишилося, якби не старша донька Лесі, яка побачила сум в очах матері.

– Дядько Сергій дуже хороший, мамо. Не треба так з ним, я ж бачу, що він і тобі подобається, – раптом наважилася на розмову донька.

Від її слів Леся наче стрепенулася і ожила. Виявляється, її донечки не проти, щоб вона зійшлася з Сергієм. А думка свекрухи? Хіба вона важлива для неї.

Леся раптом усвідомила, що даремно вона не сприйняла всерйоз слова Сергія, адже він своїм життям, своїми вчинками довів, що по-справжньому любить її. А чоловік її ніколи так не любив.

Залишилося наважитися і зробити останній крок – сказати коханому “так”. Та в голові все ще крутилося запитання – а що на це скажуть люди?

Як часто ми нехтуємо своїм єдиним життям заради того, що про нас подумають люди. А люди як люди – поговорили і забули, а ми втрачаємо свій шанс бути щасливими.

Джерело