Іван приїхав додому і побачив, що на дворі гралася дітвора, останнім часом до нього додому часто забігають сусідські діти.

– Діти – це добре, біля них завжди ангели літають, – пригадалися Івану слова його бабусі. Чоловік хитро посміхнувся, бо побачив, як заглядає його син Андрій за Оксаною, яка зайшла на їхнє подвір’я, щоб забрати додому свого сина.

Іван кашлянув і привітався, Оксана чемно відповіла, а Андрій у відповідь посміхнувся. Коли сусідка зачинила за собою хвіртку, Іван не витримав і запитав:

– А що, синку, подобається тобі дівчина?

– Так, батьку, дуже! Від Вас нічого не приховаєш, – каже Андрій.

– А якщо подобається, то на що чекаєш? Хочеш, щоб Оксану засватав хтось інший?

– А що мама скаже? Ти ж знаєш її характер, вона точно буде проти. Не прийме вона чужої дитини. Але ж Оксана не винна, що у неї все так недобре склалося.

Оксана нещодавно повернулася в їхнє село з дитиною. Після важкого розлучення вона залишилася без нічого і батьки запропонували їй повернутися додому, все ж, разом легше. А Андрій, якому Оксана подобалася ще зі школи, місця собі не знаходить. Це помітив Іван, який добре знав свого сина, і вирішив йому дещо розповісти.

– Ходи но сюди, синку, скажу тобі щось. Напевно, час настав. Тільки пообіцяй, що те, що я зараз тобі розповім, ніяк не вплине на наші стосунки: ти був, є і будеш моїм улюбленим сином.

Андрій насторожився:

– Ви про що, батьку?

– Багато років тому я був на твоєму місці. В твою маму я був закоханий ще зі школи, ми за однією партою сиділи. А вона потім заміж за іншого вийшла, і з села поїхала. Я тоді ледве це пережив, бо не бачив без неї сенсу. А потім твоя мама приїхала, разом з тобою маленьким, тобі тоді навіть і року не було.

Я відразу вирішив, що це мій шанс і майже відразу сказав Марині, що вона може на мене розраховувати, допомагав я вам чим міг, а через кілька місяців я зробив коханій пропозицію.

Тебе я відразу усиновив, боляче сказати, але твій рідний батько відмовився від тебе. Я щасливий, що все так сталося, бо тепер у мене є син, яким я пишаюся і якого я дуже люблю. Так що нічого не бійся, і якщо любиш – то не втрачай свій шанс.

Через рік на подвір’ї Івана і Марини було на одне дитя більше, Андрій одружився з Оксаною, і невдовзі у них народилася ще спільна донечка.

Іван дивився на діточок, на свою дружину, на доньку, на невістку, яка прийшла до них з сином, і не міг зрозуміти – як так сталося, що його син повторив його долю?

Але дякував Богу за те, що все так добре склалося – вони з Мариною радо прийняли і Оксану, і її дитину. А ось мама Івана в свій час його вибір не прийняла…

Перестала спілкуватися з ним як тільки той пішов до Марини. І скільки син не намагався помиритися з матір’ю, нічого не допомогло, так і пішла вона у засвіти, не пробачивши сина і не прийнявши його вибір…

Іван з вдячністю згадав свою бабусю, яка тоді була єдиною людиною в сім’ї, яка його підтримала. “Діти – це добре, біля них завжди ангели літають”, – ці мудрі слова Іван запам’ятав назавжди. А життя – воно таке, ніколи не знаєш, як і куди воно поверне.

Джерело