Я була єдиним годувальником для свого сина.

Ми з його батьком розійшлися, коли він був ще маленьким, і на мене лягла вся тяжкість турбот.

Потім він виріс, одружився, і в нього з’явилася дитина.

Я ніколи не висувала до сина жодних вимог.

З невісткою у мене були і добрі, і погані стосунки, але зрештою ми помирилися.

Потім настав час піти на пенсію.

У день мого народження сталося щось надзвичайне.

Мої син та невістка подарували мені квартиру.

Я вирішила здавати її в оренду, адже моя пенсія була мізерною.

Після цього якось увечері мені зателефонувала сваха і сказала, що краще б я відмовилася від квартири і віддала б її онуку.

Всю ніч я не могла заснути, думала і думала, доки вранці не зв’язалася з онуком і не спитала, як він відреагує, якщо передам квартиру йому.

Онук сказав мені, що нічого такого не вигадує; він закінчить навчання і знайде собі квартиру.

Нині йому 15 років.

Тоді я запитала про це свою невістку, а та сказала мені, що рішення було прийняте одноголосно, і його не можна скасувати.

Я навіть розnлакалася.

Після цього син допоміг мені знайти мешканців.

Тепер я маю доступ до додаткового фінансування в розмірі 5 тисяч.

Для мене це є значною сумою грошей.

Я така вдячна своєму синові, що не знаю, як передати свої почуття. А у моєї знайомої, навпаки, все було навпаки.

Її фактично виселили зі своєї квартири.

Їй довелося переїхати до комунальної квартири, щоб не руйнувати сім’ю сина…

КІНЕЦЬ.