У свої шістдесят років, після довгих десятиліть життя, в якому кожен крок був строго розпланований, я прийняла найбільш рішуче рішення у своєму житті.

Я вирішила почати все заново — піти з сім’ї, щоб бути з людиною, яка була моїм першим коханням багато років тому.

Сидячи в кріслі нашої вітальні, я тримала стару чорно-білу фотографію, де ми з Олексієм весело посміхаємось, замерзлі, але щасливі, на фоні зимового парку.

Через скло вікна миготіло золоте листя осені, нагадуючи про неминучість змін.

Ми з чоловіком уже давно жили як сусіди під одним дахом.

Діти виросли, мають своє життя. Мені здавалося, що якщо зникнути тихо, я зможу уникнути драми, зберегти їхній спокій.

Але з іншого боку, чесність завжди була основою наших відносин. “Мамо, ти в порядку?”

– У дверях з’явилася моя дочка Олена, спантеличено дивлячись на мене. “Олено, мені треба з тобою поговорити… Це важливо”, – почала я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Ми сіли навпроти одна одної.

Я розповіла їй все: про зустріч з Олексієм після стількох років, про наші почуття, які досі не згасли, і про моє рішення розпочати нове життя. «Мамо, я не можу сказати, що повністю розумію тебе…

Але я бачу, як ти змінилася за останні місяці.

Ти знову почала радіти життю», — тихо сказала вона, взявши мої руки у свої.

Наступний крок був найскладнішим – розмова з чоловіком.

Я розповіла йому все, дивлячись йому у очі.

Його першою реакцією було мовчання.

Потім, насилу підбираючи слова, він сказав, що завжди буде вдячний за роки, проведені разом, і побажав мені щастя.

Ідучи з дому з валізою в руці, я озирнулася на свій колишній будинок.

Останній раз. Нове життя не обіцяло бути легким, але моє серце вже давно вирішило за мене.

КІНЕЦЬ.