Ще в день весілля мій чоловік мене попередив, що він – голова сім’ї, і я повинна його слухатись.

– У нас буде так, як я скажу! – заявив Олег. В той момент я навіть зраділа, бо подумала, що тепер всі турботи будуть на плечах чоловіка, а я буду за ним, як за кам’яною стіною. Проте, вже з перших днів нашого сімейного життя я усвідомила, що коли чоловік так казав, він мав на увазі дещо інше, зовсім не те, що я собі уявила.

Руслан старший за мене на 4 роки. На момент нашого знайомства я ще вчилася в університеті, а він уже працював і винаймав квартиру. Так вийшло, що жили ми в одному під’їзді: я у родичів, він на знімній квартирі. Так ми й познайомились.

Чоловік приділяв мені багато уваги, і дуже швидко зробив пропозицію. З весіллям ми вирішили зачекати, поки я не закінчу навчання. Як тільки я отримала диплом, ми розписалися. Жили на знімній квартирі, тепер уже разом, за оренду платили порівну.

Я відразу пішла працювати, бо розуміла, що нам треба про своє житло подбати. А от мій чоловік ніяк не міг собі роботу по душі знайти, йому завжди щось не підходило, тому Руслан перебивався тимчасовими заробітками.

А потім мені неабияк пощастило – я отримала величезну спадщину від свого дядька. У нього було у власності дві квартири і дача, і все це перейшло мені. В одній з квартир ми зробили ремонт і переїхали в неї, а другу теж трохи підремонтували і стали здавати квартирантам. Дачу я теж планувала з часом обжити – зробити для нас гарне місце для відпочинку.

З роботою мені теж щастило. Фірма активно розвивалася і за кілька років стала начальницею відділу. Зараз я отримую, як і раніше, але можу працювати вдома. Чоловік пів року вже сидить без роботи, вдає, що шукає роботу, але безуспішно.

Нещодавно йому захотілося придбати телевізор. Це при тому, що він уже півроку безробітний. До того ж, у нас є телевізор і гострої необхідності в покупці другого немає. Я про це спокійно йому повідомила, а він заходився сперечатися. Довелося нагадати, що такі витрати недоречні, доки він безробітний.

І тут чоловік почав розповідати, що має бути так, як він скаже. Почав співати у тому, що він голова сімейства і треба робити як він скаже. Я тоді не стала сперечатися, і чоловік за мої гроші купив телевізор.

Тепер він вирішив, що нам треба продавати ту другу квартиру і дачу і розпочинати будівництво власного дому. Руслан сам родом з села, і він звик жити в приватному будинку, а в квартирі йому, як він сам каже, не комфортно.

Спочатку я хотіла погодитися, але коли я добре все обміркувала, то зрозуміла, що не варто поспішати. Продати – не купити, завжди встигнем це зробити. Жити нам є де, додатковий прибуток від оренди маємо, а чоловік, якщо йому так бракує простору – нехай їде на дачу.

Та Руслану дуже не сподобалася моя відмова, він мені ще раз нагадав, що на початку сімейного життя я погодилася його у всьому слухатися. І тому я маю виконувати свою обіцянку.

Слухати чоловіка в мене немає ніякого бажання. Але як мені зараз йому це пояснити, що поки заробляю я, а не він, то і головні рішення приймаю я?

Джерело