Віра розгублено слухала по телефону обурення матері, яка завелася просто з пів оберту.

– Значить, ось така подяка мені за все, що я для тебе зробила? Ну дякую! Я думала, що ви не полінуєтеся і хоча б після опівночі приїдете мене привітати з Новим роком! – з обуренням виказувала доньці Лідія Борисівна.

– Мамо, ну ми ж завжди до тебе наступного дня приїжджаємо, – відповіла Віра.

– Цього року могли б і змінити звички! – сказала жінка і кинула слухавку, тим самим показавши, що вона образилася на дочку за два дні до Нового року.

Віра кілька секунд слухала короткі гудки, зловивши себе на думці, що історія повторюється не вперше

Лідія Борисівна стабільно п’ять разів на рік буквально за пару днів до якогось важливого свята влаштовувала сварку на порожньому місці і, образившись, зникала до того часу, коли вручати подарунок було б уже недоречно.

– Мама знову образилася, – Віра зі здивуванням сказала чоловіку про те, що жінка видала в чергове.

– Вона раптом захотіла, щоби ми на Новий рік після опівночі приїхали до неї.

– Маячня якась, – скривився Василь.

– Вона ж, навпаки, завжди раділа тому, що ніхто з родичів не заважає їй спати.

– Ось і зрозумій її, – зітхнула Віра.

– Однак мене не залишає дивне передчуття, що таке вже було…

– В якому сенсі? – поцікавився чоловік, сідаючи за стіл.

– Мама починає сварку на порожньому місці прямо напередодні свята, – задумливо дивлячись на Василя, промовила жінка. – Минулого разу образа була за два дні до дня народження нашої доньки, тому вона не вітала і нічого не дарувала. До цього був твій ювілей – і знову була сварка та образа.

Якщо згадати усі свята за цей рік, то можна зробити дивні висновки. Хоча я, мабуть, помиляюся. Ні, я дуже погано думаю про маму. Найімовірніше це просто збіги, – сама себе переконала Віра.

Проте чоловік із посмішкою поставився до її слів. Він і сам останнім часом ловив себе на думці про те, що теща надумала хитрувати.

Жінка завжди сварилася з Вірою перед святами, а з’являлася після них.

Лідія Борисівна, справді, знову дала про себе знати, коли благополучно закінчилися всі новорічні свята.

Як ні в чому не бувало, жінка зателефонувала дочці і сказала, що скучила і хоче приїхати.

Наступного дня теща приїхала у гості з порожніми руками. Навіть маленькій онучці вона не спромоглася привезти маленьку шоколадку.
– Свята пройшли, подарунки вже неактуальні, – говорила жінка у таких випадках.

Близько півтора місяця між матір’ю та дочкою панував мир. Проте з наближенням 8 Березня Лідія Борисівна стала нервовою.

– Не знаю, чи варто купувати мамі подарунок на міжнародний жіночий день, – задумливо промовила Віра.

– Не варто. Я впевнений на сто відсотків, що улюблена теща знову зникне і з’явиться лише після 8 березня, – засміявся Василь, будучи впевнений, що все буде так, як він і сказав.

– А якщо ні? – занервувала жінка.

– Потім бігати й вибирати з того, що залишилося?

Василь обійняв дружину і погладив її по спині:

– Готовий посперечатися, що наша сім’я знову не побачить жодного подарунка.

Чоловік мав рацію. Напередодні Лідія Борисівна влаштувала дочці черговий скандал.

Цього разу вона образилася на те, що Віра взяла в магазині рибу зі знижкою, але не подбала про неї.

– Ти самозакохана! – заявила мати і кинула слухавку.

Василь буквально тріумфував. Тепер чоловік точно був упевнений, що теща спеціально влаштовує сварку, щоб нічого не дарувати родичам на свята.

– У тебе за два тижні день народження, готуйся до чергової сварки від Лідії Борисівни, – голосно зареготав чоловік.

– Цікаво, який привід для образи буде цього разу?

– Розхвилювалася Віра.

– Скаже, мабуть, що якби не народила мене, то жила б зовсім інакше?

Проте жінка помилилась. Мати знайшла, за що вчепитися і вивести дочку на емоції.

– Знову, – знизавши плечима, сказала чоловікові Віра.

– У нас знову сталася сварка. Точніше, у неї зі мною. Галасувала і навіть слова не дала сказати. Загалом, я точно не зрозуміла, що трапилося, але зрозуміла, що мама чимось незадоволена.

– А чого ж ти очікувала? День народження на носі, – посміхнувся чоловік.

– Ти пам’ятаєш, що буде за місяць?

– Що? – здивовано перепитала дружина.

Вона не розуміла, про що йдеться.

– День народження моєї улюбленої тещі! – захоплено промовив Василь.

– Сваритись перед ним вона явно не збирається. Чи не хочеш ти її провчити?

Віра невиразно скривила обличчя і, піднявши догори брови, спантеличено подивилася на чоловіка.

– Відповідай Лідії Борисівні тим же: образься на порожньому місці та роздуй із мухи слона, – запропонував свій план Василь.

– Подивимося, як вона поводитиметься. День народження в неї, а не в нас!

Віра довго думала над словами чоловіка і в якийсь момент дійшла висновку, що він має рацію.

За кілька днів до ювілею матері жінка стала у відповідь грубити і сперечатися на порожньому місці.

Однак Лідія Борисівна, здавалося, зовсім цього не замічала. Вона вдавала, що нічого особливого не відбувається.

Бачачи це, Віра зрозуміла, що мати дуже хоче отримати свій подарунок, тим більше, що жінка ще рік тому замовила у зятя та доньки новий телефон.

Тому зараз вона була готова піти на будь-що, аби отримати те, що хотіла.

– Мені здається, ти мене не любиш, – награно промовила в слухавку Віра, готуючись розіграти образу.

– Не говори нісенітниці, – пирхнула Лідія Борисівна.

– Ось ти так завжди себе поводиш! – ображено вигукнула жінка і поклала слухавку.

Вона була впевнена, що на свій день народження мати нізащо сама не дзвонитиме, а з неї вистачить і звичайного повідомлення.

– На що посперечаємось, що теща сама прийде по подарунок?

– Василь простягнув дружині свою міцну долоню.

– Дві тисяч!і – сказала Віра.

– Ох, думаю, ти програєш, – засміявся у відповідь чоловік.

– Лідії Борисівні ображатися на тебе собі дорожче.

Через три дні, коли мати з’явилася на порозі їхньої квартири з тортиком у руках, жінка зрозуміла, що програла.

– Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори, – нещиро посміхнулася теща, простягнувши Василеві тортик.

Віра, що вийшла на голос у коридорів, побіліла. Чоловік, справді, мав рацію.

Лідія Борисівна не збиралася через якусь нісенітницю відмовлятися від свого подарунка.

Запросивши матір на кухню, Віра простягла Василеві програні гроші.

– Це що за гроші? – поцікавилася теща.

– Ми сперечалися, чи прийдеш ти після моєї образи за подарунком чи ні. Я програла, – спокійним тоном відповіла жінка.

– Що за нісенітниця? – буркнула Лідія Борисівна і мимоволі почервоніла.

– Ти ж зі мною спеціально сварилася, щоби не вітати нікого з нас і нічого не дарувати. Я вирішила вчинити так само і перевірити свою думку, проте за своїм подарунком ти готова бігти стрімголов, – Віра несподівано для себе вирішила все висловити матері.

– Дурниці які…

– Мамо, не відпирайся! Згадай, коли ти востаннє щось дарувала моїй сім’ї чи мені? Не пам’ятаєш? Я тобі нагадаю! Два роки тому! Цей рік ти успішно заощаджуєш, затіваючи заздалегідь сварку, – посміхнулася жінка.

– Ой, я навіть не звертала на це уваги, – відмахнулася Лідія Борисівна, вдавши, ніби тільки зараз помітила дивний збіг.

Жінка не пішла від дочки та зятя, доки не отримала від них обіцяний смартфон.

Вірі навіть подумалося, що вона достукалася до матері, і та перестане займатися такою дурницею.

Проте Лідію Борисівну вистачило рівно на одне свято – день народження онуки.

Вона привезла їй потягану іграшку, яку казна-де взяла, і більше не зробила родичам жодного презенту.

КІНЕЦЬ.