Марійка збиралася на зустріч із майбутньою свекрухою та свекром. Було дуже хвилююче та трохи лячно.

З Андрієм вона зустрічалася близько року. Познайомились у соціальній мережі, спочатку просто переписувалися, потім зустрілися, і якось усе закрутилося.

Марійка з простої сім’ї, мама бухгалтер, батько водій. Нещодавно Марійка закінчила навчання у педагогічному університеті та влаштувалася вчителькою початкових класів.

Батько Андрія, начальник будівельної фірми, мама працює в лікарні рентгенологом.

Зі своїми батьками вона познайомила Андрія вже давно, а ось він чомусь не поспішав представляти свою наречену. Марійка не могла зрозуміти, в чому справа навіть ображалася, сумнівалася в його почуттях.

Він постійно вигадував відмовки – то батько слабий, то мама, то вони поїхали, то йому ніколи. Але коли вже зробив пропозицію – тут уже тягнути було ні до чого.

Весілля вирішили зробити скромне, батьки, близькі родичі та друзі, приблизно на п’ятдесят осіб. Жити збиралися у квартирі Андрія, яку йому купили батьки. Марійка свого житла не мала, жила в квартирі тітки, яка поїхала в інше місто, платила тільки за комунальні послуги.

Цікаво, як її приймуть батьки Андрія? Кажуть, що свекруха часто ревнує сина до невістки. А Андрій — єдиний син у них.

Його мама, напевно, фіфа якась… Чоловік начальник, добре заробляє, вся одягнена в бренди, мабуть, в золоті вся.

І Марійка. Скромна, одягається просто, не любить хизуватися. Скажуть – не пара вона тобі, Андрійку, надто проста й бідна.

Марійка зітхнула. Будь що буде. Заміж вона за Андрія виходить, це його вибір, і доведеться їм упокоритися…

– Марійко, ну я під’їхав, виходь!

– Іду, коханий!

Вона глянула наостанок у дзеркало. Волосся накрутила у легкі локони, непомітний макіяж, світлий брючний костюм. Начебто солідно виглядає. Та й узагалі, чого вона боїться?!

Дівчина взяла торт у коробці, букет квітів для мами і вийшла з квартири.

– Мамо, тату, знайомтеся, це моя майбутня дружина Марія!

– Дуже приємно, Маріє. Мене звуть Віктор Петрович, а дружину Ганна Тимофіївна.

Батько Андрія був високим пузатим дядечком, з густим темним волоссям з сивиною. Андрій був дуже схожий на нього.

Ганна Тимофіївна – невисока, худенька, з рідким світлим волоссям, зібраним у пучок. Трикотажне плаття по фігурі, тонкий золотий ланцюжок на шиї. Нічого зайвого, дуже приємна на вигляд.

І очі… Сумні, в дрібних зморшках.

– Марійко, рада познайомитися! Я давно Андрійка просила привезти вас, а йому все ніколи… Дякую за квіти, мені так давно їх ніхто не дарував… Ходімо до столу!

Марійка видихнула! Поки що нормально! Начебто хороші люди, і зустріли дружелюбно.

Велика квартира, гарні меблі, картини в позолочених рамах, вази з грецькими сюжетами. Як то кажуть, дорого-багато…

У вітальні було накрито стіл. Чого там тільки не було… Все гарно виглядає й апетитно.

– Ну, давайте піднімемо келихи за молодих! Марійка, ласкаво просимо до нашої родини! – проголосив тост глава сімейства.

Усі підняли келихи. Марійка й мама Андрія пили ігристе, батько й син дещо дорожче й міцніше.

– Ганно, йди-но на кухню принеси ще лимон, чого ти так мало нарізала? Вічно щось виробиш! – раптом голосно сказав Віктор Петрович.

Марійка мало не поперхнулася від несподіванки.

– Зараз, Вітю, не галасуй! Гостю налякаєш!

– Нехай звикає! У нашій сім’ї прийнято, щоб жінка прислужувала чоловікові! Так! Бо ми гроші приносимо, а ви наші помічниці!

Віктор Петрович посміхнувся і хильнув ще чарку.

– Ну, де ти там блукаєш, взагалі вже? І пляшку ще захопи!

Ганна Тимофіївна принесла все.

– Ну, що за жінка! Вічно все не слава Богу! Марійко, ти, сподіваюся, більш спритна?

Марійка знизала плечима, не знаючи, як реагувати, і як поводитися в цій ситуації.

– Ну що, діти, після весілля, сподіваюся, ви не почнете дітей народжувати? Живіть собі, а діти – це тільки витрати і клопоти!

Ми он Андрійка пізно народили, зате який орел виріс! Квартиру купили, вивчили, і посаду хорошу отримає незабаром!

А ти, Марійко, маєш звільнитися і сидіти вдома, я так вважаю! Андрію потрібна дружина, щоб забезпечувала затишок у будинку, готувала і таке інше! Моя он вперлася в цю роботу, ходить туди, працює за копійки! Це не правильно!

– Я не для того навчалася кілька років, щоб удома сидіти! Мені подобається професія, хочу вчити дітей! – відповіла Марійка.

– О, та ти норовлива, як я подивлюся… Та вже ж… Що вам бабам треба, не розумію! Ганно, йди хліба принеси ще, чого розсілася!

Марійка здивовано подивилася на Андрія. Він мовчки їв, ніяк не реагуючи на таке поводження з мамою.

– Мені вже пора. Завтра на роботу треба підготуватися. Дякуємо за вечерю, Ганно Тимофіївно, все було дуже смачно!

– Правда, Марійко? Спасибі, я старалася! – очі Ганни Тимофіївни засяяли ненадовго радісним блиском.

– Я старалася, – повторив її чоловік. – Та ти тільки й здатна на те, щоб борщі варити й підносити! Ось сиди і мовчи!

Марійка з Андрієм попрощалися з батьками й пішли.

– Андрію, що це було? Чому твій батько так розмовляє з мамою?

– В сенсі? А що не так? Та як погульбанить, так несе його. Не звертай уваги…

– Та він і не гульбанячи, я впевнена, так поводиться неповажно! Твоя мама дуже приємна жінка, і не заслуговує на таке звернення. Ти не згоден?

– Ну не знаю, я вже звик. Він завжди такий був, скільки я пам’ятаю.

– І ти вважаєш це нормальним? Хіба твоя мама служниця?

– Слухай, але ж батько має рацію. Жінка має допомагати чоловікові, бути хорошою дружиною. Що не так?

– Такою хорошою дружиною можна бути і працюючи, відбутися в професії, і так само готувати, прибирати, прати. І батько негарно поводився при сторонній людині. Він образив її.

– Та облиш, то він так жартує. А щодо роботи я й сам хотів поговорити. Мені не подобається, що ти ходиш туди. Зарплата – курям на сміх. На гарний костюм не вистачить. Мені соромно, що ти працюєш вчителькою. Після весілля все зміниться…

Марійка з жахом слухала нареченого і не впізнавала його. Раніше він ніколи не говорив на цю тему, хоч вона й бачила, що йому не цікаво все, що вона розповідає про школу.

– А якщо я відмовлюсь звільнитися?

– Не відмовишся. Я твій чоловік, і ти мусиш мене слухатися!

Ось так… Голос навіть став нахабним і владним. Копія тато…

– Знаєш, Андрію, мені не подобається, як ти розмовляєш зі мною!

– Коротше, досить тут вчительку з себе показувати! Потім поговоримо, бо ігристе трохи своє дає, хамиш мені тут! Все, приїхали, виходь!

Марійка весь вечір не могла заспокоїтись. У Андрія наче було дві особистості. Раніше він ніколи себе так не поводив.

А по суті, що вона знає про нього та його сім’ю? Але ж виховання багато вартує. Батько звик командувати, і Андрій вбирав таку поведінку з дитинства.

Чи не чекає її у майбутньому повторення життя батьків? У її сім’ї тато шанобливо ставився до мами, вони ніколи не сварилися, при ній принаймні. І Марійка сподівалася на таке сімейне життя…

…Наступного дня Андрій приїхав і поводився, як ні в чому не бувало. Запросив її на вечерю у ресторан.

Зробивши замовлення, Марійка дивилася на всі боки. Так багато людей у залі, ну це й зрозуміло, п’ятниця ж…

Раптом за столиком. неподалік них вона побачила наче знайоме обличчя. Якийсь чоловік сидів із гарною молодою дівчиною в короткій сукні.

Вона манірно підсміховувалася з його жартів і гладила чоловіка по руці.

Марійка придивилася, хто то такий і очі витріщила від несподіванки.

Вона впізнала Віктора Петровича!

– Андрію, це ж твій батько там за столиком з якоюсь дівчиною?

– Побачила? Ага, він…

– А хто це? Якісь грайливі у них стосунки, ти не думаєш?

– І що? Запросив у ресторан дівчину батько, що тут такого?

– У сенсі що такого?! Він же ж одружений!

– І що? Одне іншому не заважає! – посміхнувся Андрій, наливаючи у келих ігристе.

– Ти знав, що в нього інша жінка?

– Так, батько міняє їх як рукавички. Мати сама винна. Не стежить за собою, нічого з обличчям не робить, а тато справжній мужик, дівки самі до нього липнуть. У мене сестра маленька, народила якась з його дівок, тепер гроші з батька тягне, дістала вже. І вистачає ж нахабства!

– Вона народила за допомогою твого тата, як би, і він має нести відповідальність!

– Ще чого! Сама народила, хай сама й розбирається! Я ось не хочу поки що дітей, і якщо ти “залетиш”, підеш на процедури, зрозуміла? Поки що я не дам згоди на народження дитини. Якщо взагалі дам. Діти – це проблеми, та й фігура у тебе зіпсується, а мені потрібна гарна, струнка жінка, щоби всі заздрили. І не дай Бог ти погладшаєш…

Марійка з жахом слухала цю людину, яку, як виявилося, зовсім не знала… Господи! І вона збирається за нього заміж? Збиралася…

– Андрію, я піду. І не дзвони мені більше, і не приїжджай. У нас все скінчено! Я не хочу і не буду твоєю служницею! І мені щиро шкода твою маму…

Марійка схопила сумку й вискочила з ресторану. Обличчя було червоне, у серці ніби утворилася порожнеча. Як вона могла так помилитись у людині, не розпізнати її сутність?

Хоча, буває, люди живуть роками і якийсь випадок чи навіть слово відкриває очі на людину. А вони знайомі менше року, разом не жили, виходить, він прикидався, не показував свою другу сторону. А перед весіллям вирішив розкритися, розслабився… Як же ж вчасно…

Андрій писав повідомлення і дзвонив, але Марійка не відповідала. Розчарувалася в коханій людині, сенс їй доводити щось?

Минуло кілька днів. Виходячи після робочого дня зі школи, вона побачила біля воріт маму Андрія.

– Марійко, добрий день. Я хотіла б поговорити з вами…

– Здрастуйте, Ганно Тимофіївно. Щось трапилося?

– Давайте сядемо на лавку, або в кафе зайдемо.

Вони зайшли в кафе, що було поруч, замовили чай з тістечками.

– Мені Андрій сказав, що ви посварилися, і тепер не відповідаєте йому. Він переживає. Скажіть чесно, він вас чимось образив? Мені потрібно знати…

Марійка розгубилася. Ось що вона має їй розповісти? Що бачила її чоловіка з іншою? Що зрозуміла, що з Андрієм їм не по дорозі?

– Марійко, скажіть все чесно, як є. Я зрозумію…

Марійка не вміла брехати. І не хотіла.

– Ганно Тимофіївно, ви знаєте, що чоловік вам зраджує? Я бачила його у ресторані з молодою дівчиною. Андрій спокійно відреагував на це, що мене дуже вразило.

Ганна Тимофіївна важко зітхнула.

– Знаю я все, і давно. Він як отримав посаду начальника, так одразу почав на ліво ходити. Дівчата ці дзвонили мені, хотіли щоб я його покинула. А куди я піду?

Батьків у мене немає, грошей немає, майно все на чоловіка оформлене, хитро все зробив якось, що при розлученні мені нічого не дістанеться. Я ніхто, і звуть мене ніяк. От і терплю…

Син все бачить і вважає, що це норма. Розумію, що не можна так. Але я змирилася. Він з жалю, мабуть, мене не виставляє, а я й вдячна.

А у Андрійка були проблеми трохи, лікували його навіть. Він іноді стає нервовим. Але як почав із вами зустрічатися, начебто заспокоївся. А тут заявляє, що ви розлучилися.

Я переживаю, раптом він вам щось вже наробив і мовчить. Ви хороша дівчина, я це бачу і відчуваю, і не хочу, щоб ви мали проблеми від нього.

– Ні, нічого такого не було. Я сама зробила висновок, що ми різні і не підходимо один одному, і вирішила зупинити стосунки. Весілля, звісно ж, не буде…

– Мені дуже шкода, що так вийшло, правда… Я так сподівалася, що Андрій знайшов своє щастя і все буде гаразд…

– Ганно Тимофіївно, подумайте краще про себе. Ви ще молода жінка, і можете бути щасливою. Ви не заслужили такого відношення від чоловіка і сина. Поки ще не пізно, подумайте, як можна змінити ситуацію. Бо життя одне ж…

– Дякую, Марійко, я подумаю над вашими словами. Давно вже треба міняти щось, але я боюся починати життя з чистого аркуша.

– І дарма. Я щиро бажаю вам щастя! Мені пора йти…

Марійка вийшла з кафе, а за столиком залишилася сидіти маленька тендітна жінка, яка не змогла свого часу відстояти свої погляди і дозволила так поводитися з собою.

Більше вони ніколи не бачилися, і Марійка сподівалася, що все-таки щось змінилося у цієї милої жінки, яка так і не стала свекрухою.

Через півтора року Марійка вийшла заміж за колегу, вчителя і була щаслива.

Про Андрія вона зрідка згадувала і раділа, що змогла вчасно вийти з цих стосунків.

Не стала його служницею…

КІНЕЦЬ.