В останні два роки у мене погіршилися стосунки із чоловіком. Ми у шлюбі вже майже вісім років. Побралися через велике кохання, все було добре. А потім почали віддалятися один від одного.

Напевно, цьому сприяло кілька моментів. Не приховую, моя вина у цьому теж є. Я дуже змінилася після появи дочки. Набрала зайві сімнадцять кілограмів і досі не можу повернутися до колишньої ваги.

Перший рік я ні про кого, окрім Лізи, і думати не могла, і на Славка, чоловіка практично не звертала уваги. На те, щоб привести себе в до ладу чи зробити щось приємне для чоловіка, у мене просто не було ні сил, ні часу.

І тільки коли Лізі пішов другий рік, я нарешті помітила, що відбувається навколо мене. І що власний чоловік до мене охолонув.

Тоді я теж поводилася, можливо, не зовсім правильно. Влаштовувала істерики, звинувачувала, що він мене не кохає. Він зазвичай мовчав або йшов з дому на кілька годин. Я заспокоювалася, а коли він повертався, вдавала, що нічого не сталося.

Мені завжди хотілося, щоб з чоловіком у мене була така сама любов і порозуміння, як у моїх батьків. Тато досі щотижня дарує мамі квіти, називає її “сонечко”, “киця”, і не пам’ятаю жодного разу, щоб вони сварилися.

Ми всі живемо у передмісті – приватний сектор. Будинок батьків буквально через одну вулицю від нас, і мама з татом часто забігають у гості.

Допомогти на городі, посидіти з Лізою або просто попити чай. І вони завжди були такі дружні, милі, дбають один про одного, що я просто дивилася на них і по-доброму заздрила.

Останнім часом я почала підозрювати, що чоловік мені зраджує. Причому в нашому ж власному будинку. Він приходив з роботи, на сорочці не було слідів помади, але я відчувала, що щось не так.

На той час дочка підросла, і я вийшла на роботу. Щоранку я відвозила її до дитячого садка, а сама їхала на роботу. Увечері, після зміни, забирала та поверталася додому.

У чоловіка була робота, пов’язана з постійними роз’їздами по місту. Іноді він з ранку до вечора тільки їздив з об’єкта на об’єкт, а іноді в нього видавалися кілька вільних годин, і він міг заїхати додому.

І я почала думати, що Славко приїжджає додому не один. Це були якісь непомітні, на перший погляд, зміни. То вологий килимок на підлозі у ванній, ніби там хтось мився, то постіль не зовсім так заправлена, як я її вранці застелила. Іноді я помічала, що посуд стоїть інакше або стільці та стіл трохи пересунуті.

Ключі від дому були тільки у мене, Слави та моїх батьків. Про всяк випадок я обережно запитала у них, чи не були вони в домі, поки ми на роботі. Мама та тато сказали, що заходять лише за попередньою домовленістю.

Слава ж, у всі дні, коли я помічала сліди чужої присутності, розповідав, як він весь день працював, навіть хвилини вільної не було. Загалом, зрозуміло, що бреше.

Щоб довести собі, що у мене немає параної, і я не божеволію, вирішила поставити приховану камеру в нашій спальні. Так, не найдостойніший вчинок, але в той момент я була в розпачі.

Коли я вкотре повернулася з роботи та зрозуміла, що штори в спальні засунуті не так, як я їх залишила вранці, стало зрозуміло – сьогодні в нашому домі хтось був. Пам’ятаю, коли я включала запис із камери, у мене руки тремтіли, все тіло вкрилося мурашками.

Але я там побачила зовсім не те, що чекала. Точніше, побачила те, але не з тими дійовими особами. У нашому ліжку були не Слава з іншою жінкою, а моя мати і якийсь мужик. Я не могла повірити своїм очам. Моя ідеальна мама, яку тато просто обожнює, зраджувала йому на ліжку рідної дочки!

Першим моїм поривом було поділитись цією інформацією з чоловіком, але потім я зрозуміла, що тоді доведеться пояснювати йому, звідки взялася прихована камера в нашій спальні.

Подумавши, я вирішила, що треба розповісти все татові. Він має право знати. Але варто мені тільки уявити його обличчя… Він ще має високий тиск, і я боюся, що від такої інформації батькові стане погано.

Розумію, що треба поговорити з мамою, але ніяк не можу на це наважитися. Не уявляю, як я про це скажу. І боюсь, що зруйнується образ ідеальної матері. Думала, може просто забути про це раз і назавжди, але тепер щоразу, коли бачу тата, насилу змушую себе дивитися йому в очі.

КІНЕЦЬ.