– Ні, – рішуче відповіла Ганна.

– Ні, ні і ще раз ні. Нізащо. Ні за які блага світу. Повернути вашого сина собі? Назад? У чоловіки? Ні. З мене досить. І справа не стільки у вашому синові, Інна Василівна, скільки у вас. Так, у вас. Кров у жилах холоне, коли згадую, що мені довелося винести через вас.

Чи ви забули, що ви витворяли? Бажаєте, щоб я нагадала? Я можу. Якщо хочете, навіть відео можу надіслати, на якому записано, як ви мене пpинижували та ображали. У мене багато чого записано. Надіслати відео? Щоб ви згадали.

— Не треба нічого надсилати, Ганно. Я все пам’ятаю. І я прошу у тебе вибачення за все погане, що тобі зробила. Не мала права. Не сердься на мене. Не тримай зла.

— Я вас уже давно пробачила, Інна Василівна, — відповіла Ганна.

— Але з вашим сином я нових відносин починати не хочу. І назад повертати його собі я не стану. Тому що хоч у всьому тільки ви винні, але ваш Андрій теж хороший!

— А що він тобі зробив?

— Та в тому й річ, що ваш син нічого не зробив, щоб ми були разом, і моя любов до нього не минула.

— Якщо ти повернеш собі мого сина назад, — сказала Інна, — якщо ти знову станеш його дружиною, Ганно, я дам тобі грошей. Багато грошей. Мільйон.

– Ні.

– Тобі мало? Я більше дам. Два мільйони.

— Інна Василівна…

— Скажи, скільки ти хочеш?

– Я ж сказала “ні”, – відповіла Ганна.

— Жодних грошей цього не варте. Та вже через рік після того, як я знову почну жити з вами та вашим сином, я змушена буду всі ці гроші витратити на фахівців, які повертатимуть мені віру в себе, віру в людей та бажання продовжувати жити далі! Тож — ні, Інна Василівна, і давайте закінчимо цю безглузду розмову. І не забувайте, що тепер я вже й сама матір’ю стала.

— Крім грошей, я куплю тобі трикімнатну квартиру, — продовжувала Інна.

– В центрі міста. Ви житимете окремо від мене.

— Ні, цим ви мене не купите, — гордо відповіла Ганна.

— І нехай ми з вашим єдиним онуком тулимося в однушці на околиці міста, зате ми вільні та щасливі. І ми не хочемо проміняти нашу свободу на золоту клітку в центрі міста, тому що змушені будемо терпіти безвідповідального чоловіка та батька, нездатного стати на захист своєї дружини, але і його маму, а за сумісництвом — нахабну свекруху. Адже ви напевно з’являтиметеся до нас у гості без попередження і коли вам заманеться.

— До великих грошей і квартири я ще додаю котедж на ділянці 25 соток.

— Інна Василівна, — втомлено відповіла Ганна, — ви або не чуєте мене, або не хочете чути. Я вже сказала, що вашого сина я назад собі повертати не збираюсь. І він більше ніколи не стане моїм чоловіком. Ви розумієте значення слова “ніколи”? Жодні гроші, квартири, дачі, машини і так далі цього не варті.

За ті два роки, що ми були з вашим сином чоловіком та дружиною, я все чудово зрозуміла. Тому моя відповідь – «ні». Але я одного не розумію, чому ви так хочете, щоб ваш Андрій став саме моїм чоловіком? Невже з вашими можливостями так важко знайти йому потрібну дружину?

— Я намагалася, — відповіла Інна. — Ось уже цілий рік, як ви розлучилися, я тільки й робила, що намагалася знайти заміну тобі.

– І що? Невже ніхто не погодився?

– Ну чому ж. Одна погодилась. Але це, Ганна, я тобі скажу, ще та особа.

— Невже вона навіть гірша за мене?

— Тобі це може здатися дивним, Ганна, — відповіла Інна, — але так воно і є.

– Що, серйозно?

— Вони всі гірші за тебе. Всі, кого він приводив. Просто якийсь парад непорозумінь. Це не жінки, а збіговисько чогось неймовірного. Якісь карикатури на жінок. Таке враження, що вони зійшли з полотен абсурдистів та авангардистів. Не жінки, а героїні гумористичних оповідань. Але щодо тієї, яку він обрав собі за дружину, це повний абзац.

— Невже вона така жахлива, що ви готові і грошей мені дати, і квартиру з дачею купити, і подарувати машину?

— Про машину я не говорила, але якщо ти хочеш…

— Про машину це я так, — сказала Ганна. — То невже вона настільки гірша за мене, що ви готові йти на такі жертви?

— Та ти, Анна, порівняно з нею — янгол. Вона – це просто сюрреалізм якийсь. Просто якась ходяча пародія на жінку.

– Я? – здивувалася Ганна. – Янгол? Інна Василівна, що я чую? І це кажете ви? Ви нічого не плутаєте? Може, ви мене забули?

– Ні, Ганна. Я нічого не забула. Ось я тобі зараз розповім, і ти сама все зрозумієш.

Інна почала розповідати, а Ганна вдавала, ніби уважно слухає, згадуючи події річної давності.

За рік до цього.

— Андрій, я так більше не можу, — сказала Ганна.

– Твоя мама щодня придумує щось, щоб зробити мені погано. Судячи з усього, їй приносить задоволення бачити, як я стpаждаю. Якщо раніше вона дозволяла собі це, коли тебе поряд не було, то тепер, коли дізналася, що я чекаю дитини, вона вже і при тобі не соромиться говорити мені гидоти. Це нестерпно.

Дійшло вже до того, що вона сумнівається, що ти — батько дитини, на яку я чекаю. Потрібно щось робити. Твоя мати не дасть нам спокійно жити. Я казала, що жити після весілля з нею у її квартирі – це погана ідея.

– Я з нею поговорю, – впевнено заявив Андрій.

— Про що ти з нею поговориш?

— Про те, щоб вона не ображала тебе!

– Думаєш, вона тебе послухає?

– Я сподіваюся, – відповів Андрій і пішов до матері.

Їхня розмова тривала близько години. І весь цей час Інна переконувала сина в тому, що Ганна не та жінка, яка йому потрібна.

— Твоя Ганна — підступна жінка, — пояснювала Інна.

— А ти, синку, вартий ліпшої. Кинь її. Розлучись. Ми знайдемо тобі іншу. Молодшу і стрункішу.

— Куди молодша, мамо?! — дивувався Андрій.

— Ганні всього 24.

— Вона твоя ровесниця, синку! – казала Інна.

– І цим все сказано. До того ж, вона тебе не любить.

— Чого ти взяла, мамо?

— Їй потрібні гроші!

– Але в мене немає грошей!

– Правильно. Ні. Але колись ти успадкуєш все, що дісталось мені від мого батька, і в тебе буде дуже багато грошей.

— То це коли буде, мамо! Ти щонайменше ще років тридцять проживеш!

— Синку,— відповіла Інна,— та ці тридцять років пролетять, оком моргнути не встигнеш.

— По-твоєму, мамо, Ганна живе зі мною зараз без кохання, чекаючи, що за тридцять років я стану твоїм спадкоємцем?

– Ну так!

— Навіщо це їй?

— Синку, вона хитра, розумієш? Досвідчена вона. А ти – дитина. І не бачиш усього. Але мене їй не обдурити. Вона тому й дитину вирішила народити, щоб тебе до себе міцніше прив’язати. На твоєму місці, синку, я зробила б експертизу.

Андрій намагався заперечувати матері, але в нього це погано виходило. Його слова не переконували Інну. Що б не казав Андрій, хоч би як він розхвалював свою дружину, переконуючи маму, що Ганна дуже хороша і він любить її, на Інну це не діяло. Більше того, на всі слова сина Інна відповідала сміхом і уїдливими, наповненими сарказмом докорами на адресу невістки.

Ганна в цей час сиділа у себе в кімнаті, і гучний сміх свекрухи наповнював її тривогою.

«Дарма Андрій вирішив за мене заступатися, — думала вона.

— Тільки гірше зробив. Тепер мені точно спокійного життя не бачити. Тікати звідси треба. І що швидше, то краще».

І вже наступного дня, коли свекрухи вдома не було, Ганна зібрала свої речі та пішла.

– Де твоя дружина? — суворо запитала Інна сина, коли повернулася ввечері з прогулянки.

— Чому вона не зустрічає мене? Чи їй вагітність заважає привітатися зі своєю свекрухо.?

Андрій розповів матері, що Ганни у цьому будинку більше не буде.

– Ми розлучаємося, – сказав він.

— Ти не жартуєш, синку? — радісно спитала Інна. — Ганна справді пішла? І більше я ніколи не побачу її у своєму домі?

– Ніколи! Вона назвала тебе жорстокою свекрухою, а мене безвольним матрацом.

— Ну, нарешті, — сказала Інна.

— Всесвіт почув і мій голос. Хоч тепер зітхну вільно. Бачити вже не могла її безсоромну фізіономію у своєму будинку. А ти, синку, не переймайся.

— Та я, мамо, і не засмучуюсь, — спокійно відповів Андрій.

— Після того, як вона назвала мене безвольним матрацом, я втратив до неї всякі почуття. І тепер у моїй душі по відношенню до неї повна байдужість.

– І добре. А дружину ми тобі іншу знайдемо. Кращу за цю. Не сумнівайся.

Поговоривши з мамою, Андрій пішов до себе в кімнату, зачинив двері на ключ і зателефонував до Ганни.

– Все зробив, як ми спланували, – сказав він.

— Мама впевнена, що я тебе не люблю і ми розлучаємося.

– Чудово! – відповіла Ганна.

— Тепер головне, щоб вона нічого не запідозрила. Зустрічатимемося тільки в мене. І будь уважним, Андрій. Поглянь, щоб за тобою хвоста не було.

– Думаєш, мама може влаштувати за мною стеження?

– Не думаю. Але виключати таку можливість годі було. Тож будь обережний.

— Буду, кохана.

— Відразу, як народиться дитина, ти почнеш приводити до будинку наречених.

— Ти впевнена, що твої подруги впораються із цим завданням?

– Впевнена, – відповіла Ганна.

— Вони ж професійні актриси. Тим більше, твоя мама з ними не знайома.

– А хто відіграє головну роль?

— Роль твоєї майбутньої дружини зіграє моя хрещена.

– Тьотя Дана Василівна?

– Вона сама. Я їй все розповіла. Вона рветься у бiй.

— Але її вихід планується не скоро.

— Так її зараз і нема тут. Вона на гастролях. Повертається за півроку. За цей час ти познайомиш маму з іншими претендентками.

— Для матері це буде сильним ударом.

— На те й розраховано. А за рік ти скажеш мамі, що вибрав дружину.

— Мама благатиме мене цього не робити, і я примушу її розмовляти з тобою.

— Я впевнена, що твоя мама відразу зателефонує мені і благатиме мене повернути тебе собі. Я почну відмовлятися. Тоді вона спробує купити мене. Як думаєш, чим твоя мама мене почне підкупляти?

— Думаю, це будуть великі гроші, квартира, дача та машина. Але ти не погоджуйся.

— Все, як ми планували, Андрій. Я не погоджуся, і тоді твоя мама розповість мені про твоїх наречених і ту, яку ти вибрав собі за дружину.

— Але й це на тебе не подіє.

– Правильно. І тоді твоя мама вимкне телефон і розмовлятиме з тобою.

— А тоді я їй скажу головне.

– Все вірно. Але вважай, що це буде не так скоро. Нам цілий рік доведеться вдавати, що ми в розлученні. І треба це зробити так, щоб ніхто нічого не запідозрив.

— Я впораюся, кохана. За мене не хвилюйся.

– Нам буде важко, – сказала Ганна. — Але зате після ми все життя житимемо щасливо, і твоя мама нам уже не завадить.

І ось минув рік і Інна по телефону скаржилася Ганні на наречених сина.

— Те, що ви мені розповіли, Інна Василівна, це в жодні ворота, — відповіла Ганна.

— Невже ваш син опустився настільки, що приводить до хати не зрозумій кого?

– Це нестерпно! – вигукнула Інна.

— А вчора він заявив, що одружується з Даною Василівною!

— На тій самій Дані Василівні, яку ви назвали пародією на жінку? — перепитала Ганна.

– В тому то й справа. Він вибрав її!

— Та як це?! — вигукнула Ганна. — Судячи з того, що ви розповіли, вона ж ваша ровесниця!

— Та якби це, Ганна! Тут ще з’ясувалося, що вона чекає від Андрія дитину! Я в розпачі.

– Співчуваю вам. Але нічим не можу допомогти. Прощавайте.

Сказавши це, Ганна вимкнула телефон.

Інн задумалася, згадуючи розмову із сином, яка була годину тому.

— Що мені зробити, синку, щоб ти змінив своє рішення щодо одруження з Даною? — спитала Інна.

— Я люблю Дану, — відповів Андрій.

— І наш із нею шлюб — це справа вирішена. До того ж вона чекає від мене дитину.

— Але ж має бути щось, що змусить тебе змінити своє рішення! Синку! Скажи. Я зроблю все, що ти попросиш.

— Є лише один засіб, мамо.

– Кажи!

— Хай Ганна поверне мене назад, — відповів Андрій.

– Нехай знову стане моєю дружиною.

І Інна пообіцяла синові, що зробить все, що в її силах, і побігла дзвонити до Ганни. А тепер вона думала, як сказати синові, що їй нічого не вийшло.

Інна вже хотіла йти до сина, як їй на думку спала одна ідея.

«Я запропонувала їй багато всього, — подумала вона, — окрім одного. Що якщо саме це змусить її погодитися? Потрібно спробувати”.

І Інна знову зателефонувала Ганні. І цього разу їхня розмова була дуже короткою.

— Ганна згодна повернути тебе назад, — стомленим голосом промовила Інна, входячи до сина.

– Навіть так? – здивувався Андрій.

— Цікаво, що ти їй запропонувала, що вона погодилася.

— Не має значення, — відповіла Інна.

— Головне, що ти не одружишся з Даною!

Інна пішла собі, а Андрій подзвонив Ганні.

— Щось пішло не за планом?

– Запитав Андрій.

– Чому? – ге зрозуміла Ганна.

— Усе, як ми планували. Я від усього відмовилася, і твоя мати вимкнула телефон. А через деякий час після того, як переговорила з тобою, передзвонила та запропонувала те, чого ми обоє хотіли.

— Але в тому й річ, — сказав Андрій, — що мама зі мною не розмовляла.

– Ось як? – здивувалася Ганна.

— Отже, вона сама ухвалила таке рішення. Тим краще. Ти не виглядатимеш у її очах невдячним сином, який змусив маму так вчинити.

Андрій погодився з Ганною, сказав, що незабаром приїде за нею та за сином, щоб привезти їх додому, та вимкнув телефон.

А Ганна згадала останню розмову зі свекрухою по телефону.

— Ганна, — сказала тоді Інна, — на додачу до запропонованого раніше: грошей, квартири, дачі та машини, я обіцяю, що вже сьогодні я назавжди переїду до іншого міста. І бачитись ми будемо лише тоді, коли ти сама цього захочеш.

Ганна та Андрій знову стали чоловіком та дружиною та живуть разом. А Інна, як і обіцяла, переїхала до іншого міста. І невдовзі почала зустрічатися з одним чоловіком. За півроку він зробив їй пропозицію. А на весіллі Інна познайомилася із сестрою свого обранця. То була Дана.

– Це ви? — перелякано спитала Інна.

– На жаль, – відповіла Дана.

— Як же це?

І Дані довелося розповісти правду.

Від неї Інна і дізналася, що її розіграли. Що жодних абсурдних наречених, що зішли з полотен авангардистів, насправді не було. Що Андрій та Ганна не розлучалися. А їхнє розлучення було фіктивним.

— Ну й нехай, — сказала Інна, коли дізналася про все, — я не серджуся. Адже лише завдяки цьому я знайшла своє щастя.

КІНЕЦЬ.