У нас з чоловіком ніколи не було недомовок, ми з самого початку домовилися, що будемо говорити одне одному все як є, щоб не було недомовок.

І донедавна саме так ми і жили, а нещодавно я помітила, що мій чоловік дуже змінився. По-перше, він став затримуватися на роботі, а по-друге, він став приносити додому менше грошей.

Я довго намагалася з’ясувати, що сталося, але чоловік вперто мовчав. І тоді я сказала, що якщо він не розповість мені правду, я піду від нього.

Ми у шлюбі вже 12 років, у нас є двоє дітей. Три дні чоловіка не було, я вже навіть стала хвилюватися, бо слухавку від мене він не брав. Тоді я вирішила, що у мого чоловіка є інша жінка. А як інакше пояснити його дивну поведінку? Та все виявилося значно складніше.

Справа в тому, що у мене з мамою чоловіка не склалися стосунки з самого початку. Вона дуже неприязно мене прийняла, заявивши, що я не пара її сину, і що він вартий кращої.

Тоді чоловік став на мою сторону, він твердо сказав матері, що вже все вирішив і не збирається від мене відмовлятися. Ми одружилися, стали жити окремо, а з свекрухою відтоді я не спілкуюся.

Саме тому чоловік і не знав, як повідомити мені, що його мама захворіла, потребує догляду і коштів на лікування. Він був впевнений, що я не дозволю витрачати гроші з нашого сімейного бюджету на свекруху, тому не знав, як мені це сказати, і робив все тишком від мене.

Спочатку мене і справді дуже обурив той факт, що чоловік витрачав гроші на лікування своєї мами, не порадившись зі мною. Я вважала це гірше за зраду, бо ми ж домовилися завжди все обговорювати, що б не сталося. Я розплакалася і сказала, що мені треба подумати, що робити далі.

Всю ніч я не спала, в голові крутилися образливі слова свекрухи: “Ти не варта мого сина”. Я думала, що таке не пробачають. Але, я все зважила, і прийшла до висновку, що у мене дуже добрий чоловік, і втрачати його я аж ніяк не хочу. А свекруху я давно пробачила, просто не хотіла переступати через свою гордість.

Вранці я прокинулася і запропонувала чоловікові разом поїхати до його мами. Він був дуже здивований, і навіть насторожений такою зміною в моїй поведінці, але погодився.

В лікарняній палаті мене зустріла зовсім інша людина, абсолютно не схожа на ту зухвалу жінку, яка колись мене не прийняла. Мама чоловіка розплакалася, зізналася, що не сподівалася мене тут побачити, і попросила у мене прощення. Я теж щиро вибачилася перед нею, і запевнила, що ми її в біді одну не залишимо.

Коли свекруху виписали з лікарні, я сама запропонувала їй переїжджати до нас. Хто ж її краще догляне, як не ми, адже мій чоловік у неї єдина дитина.

Для себе я вирішила, що проявити людяність і милосердя в цій ситуації – це найкращий вихід, адже життя таке коротке, і потрібно завжди залишатися людьми.

Джерело