Після весілля ми з чоловіком пішли жити до моїх батьків, вони самі так захотіли, бо я у них єдина дитина, але нічого доброго з цього не вийшло.

Наші стосунки після цього настільки погіршилися, що я і не знаю, чи можна буде ще щось виправити. Одна справа, коли ти живеш з батьками ще незаміжня, і зовсім інша – якщо ти вже сімейна людина.

Я в своїй сім’ї намагаюся створити власні правила, але що б я не робила – моїй мамі це не подобається. Спочатку я мовчала, але розумію, що далі так тривати не може, адже у нас окрема родина, я сама вже мама.

Коли я чула історії про те, як не уживаються молоді сім’ї з батьками, то була переконана, що мене це точно не торкнеться. У мене ніколи не було з батьками непорозумінь.

У них великий будинок, і мама завжди говорила, що я маю жити з ними. Мій чоловік з іншого міста, і щоб не знімати житло, ми стали жити з моїми батьками.

На початках і справді все було добре, всі цілими днями на роботі, зустрічалися лише ввечері за вечерею, а потім розходилися по своїх кімнатах. А потім я народила дитину, пішла в декрет, і все почало змінюватися, ще й мама вийшла на пенсію і тепер ми цілими днями разом.

Чоловік з ранку до вечора на роботі та задоволений, що мені з дитиною допомагає мама і не бачить усього, що відбувається у домі. Мама завжди чимось незадоволена, з кожного приводу робить зауваження. Нещодавно сказала, що ще рано нам було думати про дитину, самі діти, нам із чоловіком, до речі, по двадцять вісім років.

Вона постійно скаржиться батькові, що в домі вся робота на ній, через що вона дуже втомлюється. Погана я, бо нічого не допомагаю. І перемити кісточки сватам вони теж не забувають. Мовляв, добре їм, віддали сина чужим людям і живуть собі спокійно.

Мене це неабияк зачепило, виявляється, вони вважають, що вони нас забезпечують, в той час як мій чоловік працює, і він забезпечує нашу сім’ю повністю, в батьків ми нічого не просимо.

Щодо свекрів мені теж прикро, бо вони дуже хороші люди. Батьки дуже добре до мене ставляться. Вони пропонували нам переїжджати до них, та я сама не захотіла, бо це занадто далеко.

Але вони дали нам гроші на машину, за що я їм дуже вдячна. Виходить все нормально: мої батьки забезпечили нас житлом, а чоловіка батьки – транспортом.

Та моя мама ніяк не може заспокоїтися, в мене таке враження, що вона спеціально шукає зачіпки, щоб мені зробити чергове зауваження. От сьогодні зранку вона стала мене картати, що я вікна не так помила. А як їх можна помити так чи не так? Зробила як уміла, головне, що чисті.

Така сама історія з пасками. Я сказала мамі, що нічого пекти не буду, а куплю одну пасочку в магазині – нам вистачить. Але мама завелася, що так не можна, що справжні господині печуть на Великдень паски. І переконати її в тому, що нам стільки не треба, я не можу.

Я не можу зрозуміти, чому мама себе так поводить, адже поки я не вийшла заміж, все було добре. Як зберегти мир в родині? Чи це неможливо, поки живеш разом з батьками. А може і правду кажуть, що молода сімя має жити окремо, якими б добрими не були батьки?

А яка ваша думка з цього питання?

Джерело