Ми з чоловіком вже багато років живемо, як сусіди. Діти вилетіли з гнізда, ось я й вирішила подати на розлучення і нарешті пожити тим життям, про яке мріяла.

Та всі плани рухнули після того, як ми дізналися, про недугу Влада. Йому вже ніби й краще і діти кажуть слухати своє серце. Друзі взагалі вважають, що Влад таким чином мене “тримає” біля себе. Та я не можу нічого змінити і вільне життя, здається, десь далеко витає в моїх мріях

Я давно хотіла розлучитися з Владом. Коли це нарешті мало статися, ми дізналися про його недугу, і я була потрібна чоловіку, як ніколи раніше. Минають рік за роком, і я вже не думаю, що колись таки моя мрія здійсниться.

Ми з Владом стали на рушничок щастя, коли нам обом було по двадцять п’ять років і ми не мали жодних претензій до наших починань.

Тільки з віком і досвідом людина починає дізнаватися, чого вона насправді чекала від шлюбу. Сьогодні у молодих, мабуть, інакше. Мене вчили, що треба на все закривати очі, бо розлучення ні-ні-ні, ні в якому разі.

Потім наші діти вилетіли з гнізда і почався дивний період.

Ми з Владом більше не звикли проводити час разом лише вдвох, і останні десять років це було більше, як сусідство. Мені подобається Влад, він моя рідна душа, але я не відчуваю до нього тих почуттів, які панують між чоловіком і дружиною.

Я просто одного дня зрозуміла, що для нас обох буде краще, якщо ми підемо різними шляхами. Так я йому і сказала, і на диво Влад здивувався.

У мене багато інтересів і хобі, у Влада по-іншому. Влад бачив мене в ролі прибиральниці, куховарки, людини, яка завжди попрасує йому штани і сорочку. Тому я подала на розлучення, хотіла розлучитися і почати життя з нуля. Навіть діти зрозуміли моє рішення.

Але Влад занедужав…

Про все ми дізналися в той час, коли я вже переїхала в свою квартиру, яку раніше здавала в оренду, і ми займалися вирішенням поділу майна.

Я знала, як мій чоловік піклувався про своє здоров’я. Він вимагав готувати йому корисну їжу. Влад, незважаючи на вік, старався робити зарядку, пив багато води і завжди пишався тим, що він не бігає по клініках, як друзі його віку.

Я побачила страх у його очах, тож мені довелося залишитися з ним.

Влад потребував мене як ніколи, але все це затягнулося. Зараз Владу легше, але він все рівно ще не оговтався від всього, через що пройшов. Наше розлучення залишилося десь далеко в моїх мріях…

Я, чесно кажучи, не можу уявити, як він буде тепер жити без мене. Наші діти кажуть мені, що я повинна слухати своє серце і йти за ним. Друзі ж також запевняють, що Влад просто користується моєю добродушністю.

Крім того, у мене самої таке враження, що якщо я залишуся, то стану “доглядальницею” на все життя.

Та незважаючи ні нащо, я відмовилася від нового шляху та піклуюся про свого чоловіка. Можливо, так було мені призначено, і я тут, щоб піклуватися про нього до останнього.

Питання в тому, хто б про мене попіклувався, якби я була на його місці. Мені здається, що Влад би не поводився зі мною, як я з ним.

Та нічого не вдієш… Така значить моя доля!

Джерело