Моя свекруха – Раїса Петрівна – жінка з дуже важким характером.

Вона вважає, що краще за неї ніхто нічого не знає, та що, як і коли треба робити.

Мій чоловік, який звик до цього з дитинства, підкоряється їй беззаперечно. Однак я так не можу, тому ми зі свекрухою часто сваримося.

Ще б пак, я думаю, ніхто не захоче слухати, як тобі “потрібно” святкувати день народження або куди “краще” витратити подаровані гроші.

Так от, Раїса Петрівна завжди тиче носа у наші справи, навіть якщо ми її про це не просимо. Тому коли я дізналася, що чекаю дитину, ми не відразу розповіли їй про це. Чому?

Просто для того, щоб не було розмов про добре знайомих лікарів, перевірених лікарень і, звичайно ж, про досвід, яким би свекруха тицяла в мене щодня.

Чоловік, звичайно, хотів все швидше розповісти мамі та навіть переконував мене в тому, що її справді краще послухати у цьому питанні. Однак я змогла його переконати, що сама розберуся і знайду для себе хороших лікарів не гірше, ніж його мати.

У результаті свекруха дізналася про моє становище на 5 місяці, коли живіт вже неможливо було приховати. Ох і криків у нас тоді було. Раїса Петрівна так образилася на нас, що місяць із нами не розмовляла. Але потім охолола і все одно намагалася мене переконати піти до її знайомого на прийом.

Загалом, весь термін очікування дитини я воювала зі свекрухою, відмахуючись від її порад та порядків.

Ось уявіть, у мене перше маля. Мені хочеться самій все для нього облаштувати, обрати одяг, якісь гаджети та таке інше. А замість того, щоб цим займатися, я намагаюся переконати свекруху в тому, що коляска тридцятирічної давнини мені не потрібна. Ну це ж смішно.

Одним словом, я воювала поки чекала дитину, і ось на світ з’явився мій син. Здавалося б, що ще може утнути свекруха, крім того, як вказувати, як його виховувати.

А ось я вам скажу що. Вона у свідоцтві про народження дала синові те ім’я, яке вважала за потрібне, а не те, яке ми з чоловіком придумали. Я не знала, що можна дистанційно зробити свідоцтво про народження, тому послала чоловіка до РАГСу, щоб він вирішив це питання.

Мене ще тоді здивувало, чому свекруха так швидко вирішила поїхати з ним. Але, чесно кажучи, я так хотіла від неї відпочити, що навіть не подумала про якийсь хитрий задум.

Сиджу я така радісна з дитиною, думаючи про те, що зараз чоловік привезе перший документ сина й от привозить. Ось тільки замість імені Марк написано Петро.

– Не зрозуміла, це що таке?

– Запитала я чоловіка, кілька разів перечитавши документ.

– Свідоцтво про народження. А що не так?

– Невимушено відповів він, підходячи та розглядаючи папір.

– Який, Петро? – крикнула я.

Свекруха, що знаходиться на кухні, одразу ж прибігла до нас.

– Що ти кричиш, Оленко, дитину розбудиш, – прошепотіла вона.

– Чому тут Петро, а не Марк?

– Продовжувала я розмовляти на підвищених тонах.

Чоловік стояв мовчки, розуміючи, що зараз буде скандал.

– Це я так вирішила! Вигадали якесь незрозуміле ім’я.

Не потрібне нам таке, – заявила свекруха.

– Ви що, мати, щоб вирішувати, як називати, а як ні?

Чому ви вічно лізете туди, куди вас не просять? – буркнула я, намагаючись бути тихіше, адже дитина справді спала.

– Оленко, ти що таке кажеш? Я ж роблю як краще, – зауважила свекруха.

– Для кого краще? Для вас та вашого его?

– Знаєш, могла б і подякувати. Без мене ви ні на що не здатні, – кинула Раїса Петрівна і пішла на кухню.

Я кипіла від люті, а чоловік просто стояв у кутку, закривши рот на замок. Коли свекруха пішла, він спробував пояснити, чому повівся на вмовляння свекрухи, проте, не зумівши мене переконати, був звинувачений у безхребетності.

Свекруха чула все це і на захист сина сказала, що в нього хоча б мізки, на відміну від мене є.

Після цього вона була виставлена за двері, а на мою адресу летіли слова про невдячність та нахабство.

Я не знаю, що мені тепер робити, адже вона не вгамується зі своїми правилами та порадами. Та й чоловік бісить своєю м’якотілістю.

КІНЕЦЬ.