Якось моя подруга Олеся поділилася зі мною своїм розчаруванням у чоловіку – Микиті.

Напередодні особливого дня, який ознаменував 3-річну річницю їхнього шлюбу та її 30-річчя, вона нарікала на те, що минулі дні народження були затьмарені її ваrітністю та проблемами зі здоров’ям їхнього сина, що не залишало місця для святкування та подарунків.

Цього року, коли здоров’я їхнього сина стабілізувалося, Микита поцікавився її бажанням щодо цього особливого дня, що й змусило її вперше задуматися про подарунок.

Спочатку не наважуючись витрачати гроші на себе, враховуючи їхній обмежений бюджет та економний спосіб життя, Микита таки підштовхнув Олесю до вибору подарунка.

Однак його згадка про їхні відомі фінансові труднощі засмутила її, оголивши приховану напруженість життя від зарплати до зарплати та її зусиль щодо ретельного управління фінансами.

Олеся всім серцем сподівалася на особливий жест з його боку, можливо, на якісь зекономлені чи додаткові гроші, але заява чоловіка змусила її відчути, що будь-який подарунок лише ще більше посилить їхній бюджет.

Розчарування Олесі досягло піку.

Їй здається, що значний подарунок має бути зроблений з коштів, виділених спеціально для цієї мети, а не просто ще одним рядком у їхньому й без того розтягнутому бюджеті.

Образа моєї подруги не вщухає. Але чи доречні взагалі її реакція та очікування, пов’язані з подарунками, у їхній напруженій економічній ситуації?

КІНЕЦЬ.