Нещодавно родичі мого чоловіка так нас здивували, що важко і описати. Тепер я ще раз переконалася, що в сім’ї головне любов і взаєморозуміння.

Я – одна дитина в сім’ї, і мої батьки хотіли б, щоб я з ними жила. Але у нас була лише двокімнатна квартира, і я розуміла, що нам буде тісно, а коли діти підуть – то двокімнатна квартира це взагалі не варіант.

Тому ми схилилися до пропозиції свекрів, у яких була квартира більша, а старший брат мого чоловіка вже давно живе за кордоном і це житло йому просто не треба, от і вибрали цей варіант.

Та я ще десь в глибині душі сподівалася, що нам вдасться провернути ще кращий варіант, бо принаймні для мене він видавався логічним. У чоловіка ще є дідусь, якому вже 85 років і ми хотіли, щоб батьки взяли дідуся до себе, а ми житимемо в його квартирі, але дідусь не захотів.

Мені було незрозуміло чому, трохи прикро, але я змирилася, бо він мав право прийняти таке рішення. Незабаром, коли в нас уже народився син, я зрозуміла, чому дідусь чоловіка не захотів жити з моєю свекрухою, йому вона була невісткою, і він просто забоявся проводити з невісткою старість.

До того ж, характер у моєї свекрухи був далеко не цукор. З самого початку, свекруха намагалася в усьому нас повчати і контролювати, тому між нами часто виникали непорозуміння.

Мій чоловік, щоправда, ставав завжди на мою сторону, свекруха ж вирішила, що це я його налаштовую проти неї, і це не додало у наші стосунки, вони стали ще гіршими.

Нам виділили окрему кімнату, і я захотіла купити туди нові меблі. Свекрусі ця моя ідея дуже не сподобалася, вона була переконана, що старі меблі були ще в пристойному вигляді, і з ними можна було ще жити років 20.

З цих меблів і почалася найнеприємніша частина. Я стала помічати, що часто речі в шафі стоять не так, як я їх склала, очевидно, що за свекруха за моєї відсутності проводить перевірку в цій шафі, що мене сильно дратувало, але сказати їй про це я ніяк не наважувалася.

А одного разу мій чоловік на власні очі її побачив у нашій кімнаті. Вони тоді сильно посперечалися, і свекруха сказала, щоб ми зібрали свої речі і цього ж дня звільнили кімнату, незважаючи на те, що у нас маленька дитина.

Я хотіла їхати до своїх батьків, але чоловік сказав, що ні з чиїми батьками ми більше не житимемо, а якщо треба, знімемо квартиру. Тому нам надав притулок дідусь.

Я боялася, що з дідусем через його вік, буде складно вжитися, що йому заважатиме маленька дитина. Але я даремно хвилювалася, бо Валентин Петрович виявився чудовою, дуже інтелігентною людиною, з ним я легко знайшла спільну мову.

Мені інколи здається, що мені з моїми батьками не було б так добре, як з ним. Я можу без проблем залишити дитину з прадідусем і збігати в магазин або приготувати обід.

Ніколи не думала, що в цьому будинку мені буде так комфортно, і що з людьми похилого віку зовсім не складно жити мирно і дружно. Але все залежить від самої людини, а нам з Валентином Петровичем дуже пощастило.

Якось ми випадково дізналися, що дідусь уже кілька років поспіль просив батьків чоловіка, щоби зробили у нього ремонт, але ті ніяк не знаходили час. Йому дуже хотілося пожити хоч трохи у затишній відремонтованій квартирі.

Це був наш шанс віддячити дідусю за його доброту і людяність. Зараз ми робимо в квартирі ремонт, потім підберемо нові меблі.

Хто-хто, а він на це точно заслужив.

Джерело