Мій син майже 10 років тому взяв за дружину розве дену жінку. Вона вже мала доньку від першого шлюбу. Чудова дитина на ім’я Христина.

Або Христя, як кликала її мати. Я прийняла Христину як онуку. Ніколи не поділяла онуків на рідних та не рідних.

Сім’ї сина допомагала, чим могла, коли грошенятами, коли доглядом за онуками, щоб подружжя могло відпочити. З невісткою ми не сва рилися.

Але особливої близькості між нами не було. Її колиաній чоловік справно платив алі менти на дочку, але зустрічатися з нею не хотів. Рік тому Христя вийшла заміж.

На весілля нас із сином не запросили. Сказали, що весілля лише для членів сім’ї.

Виявляється, ми із сином для них чужі люди. Гаразд я, але мій син, що виховував її десять років – не рідня?!

А батько, який відмазувався лише алі ментами – рідня?! Та й за себе мені стало nрикро.

Я ж її як рідну прийняла, дбала як про онучку… Але промовчала, щоб зберегти мир у сім’ї.

Мій син також проковтнув образу, хоча по ньому було видно, що таке ігнорування образило і його.

Місяця через два після весілля, я отримала у спадок квартиру. Однокімнатну. Пустила туди мешканців, маю непогану добавку до пенсії.

Кілька днів тому мені зателефонувала невістка.

Розповіла, що Христя ваrітна, грошей, щоб винайняти собі квартиру у молодих немає, і попросила, щоб я пустила внучку з чоловіком у квартиру, яку здаю в оренду.

Це що ж виходить — як на весіллі погуляти, то не рідня. А як жити ніде, то я рідня, бабусю.

Так, чи що? Я поки що їй нічого не відповіла.

Але, напевно, відмовлю. Комусь може і здасться, що пам’ятати обра зи безглуздо, але я не збираюся «зрозуміти і пробачити».

Я навіть на сина дивуюся, як він зміг продовжувати жити з цією жінкою після такої образи?!

КІНЕЦЬ.