Мій чоловік постійно скаржиться на життя, але навіть пальцем не поворухне, щоб змінити ситуацію.

Хоча я готова підтримувати, допомагати, підставити плече. Але за нього покращити його життя я не зможу за всього бажання. Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих!

Він уже третій рік ниє, що набрав вагу. Йому не подобається, як він виглядає, не хоче ходити на зустрічі однокласників, бо має відчуття, що він там найстаріший.

Не знаю, наскільки добре виглядають його однокласники, а чоловікові не завадило б зайнятися собою насправді. Якось він сильно додав після весілля, ще й шкіра у нього проблемна.

Коли він поскаржився на це вперше, я не засудила його, а підтримала. Ми разом записалися до спортзалу, я вирішила готувати корисну їжу, домовилися робити масочки, користуватися кремами для обличчя.

Мені самій вистачало занять вдома, а за шкірою я й так добре стежу. Але чоловік удома займатися не може, його все відволікає, та й тренажерів немає, а йому прямо принципово займатися саме на них.

Чоловік ходив пару тижнів зі мною в спортзал, а потім почалися відмазки. Він втомився, потягнув м’яз, погано почувається, на роботі було багато справ, він затримався.

З корисною їжею все закінчилося ще швидше – за тиждень. Став скиглити, що йому хочеться фастфуду, бутербродів з майонезом і ковбасою, а потім став потай від мене ходити по кафешках. Я знайшла пару чеків у його штанах, коли забирала їх у прання.

З доглядом за обличчям не пішло від початку. До косметолога він відмовився йти: адже це бабська розвага, а він мужик! Примушувати його вмиватися пінкою, а потім користуватися кремами треба було з боєм та криками.

Я зрозуміла, що все це потрібно лише мені одній і перестала намагатися. Навіщо? Я для себе і так все це роблю, а силоміць змушувати чоловіка, лаючись з ним щодня – звільніть. Це не моя улюблена розвага.

Щодо роботи чоловік теж ниє. Начальство не цінує, зарплата маленька, обов’язків багато, та й сама робота йому не подобається.

Добре, говорю, давай змінимо тобі роботу. Запропонувала пройти курси, які йому сподобаються, а там уже шукатиме нову роботу. Чоловік покивав.

Я почала шукати курси, щоб ціна-якість нормально співвідносилися і коштувало це не як чавунний міст. Переглядала вакансії, на які чоловік міг би відгукнутися.

Але знову це все було потрібно тільки мені. Чоловік бурчав щось нероздільне, але не відправив жодного резюме, не вибрав жодного курсу. Натомість продовжував скаржитися на роботу. Тільки вигадував якісь виправдання.

Казав, що надоїло кататися на громадському транспорті. Вирішили вчитися на права, купувати машину. Чоловік на середині забив, хоч гроші були заплачені.

Я доучилася, здобула права. Постало питання про машину. Я пропонувала різні варіанти, розглядала умови різних кредитів, але чоловік у цьому знову не брав участі.

І ось так по колу – він товстий і старий, робота набридла і треба її міняти, треба купувати машину та ще мільйон різних “треба”. Але чоловік не робить нічого, щоб змінити життя на краще.

А мені вже набридло вічно його умовляти, шукати варіанти і нав’язувати їх чоловікові, який тільки й робить, що ниє, ниє та ниє!

Нещодавно з цього приводу сварилися, і чоловік мені заявив, що я завжди його критикую, не підтримую, а в нього від цього руки опускаються. Та це в мене руки опускаються? Це в мене вже нема сил тягнути все на собі! Я, якщо чимось у житті незадоволена, то змінюю це, шукаю кращі варіанти.

Зараз я гадаю, що мені заважає мій чоловік. Він мене гальмує, а ще діє на нерви своїм вічним ниттям. Блін, та у дощового черв’яка цілеспрямованості більше, ніж у цього чоловіка!

Хочу розлучитися, скинути цей баласт і далі жити весело та приспівуючи. А чоловік нехай і далі ниє, скаржиться, зітхає тощо. Тільки вже без мене.

КІНЕЦЬ.