Після першого розлучення я довгий час ні з ким не зустрічалася. Шлюб у мене був не дуже вдалий, і хотілося просто відпочити та відчути себе вільною та незалежною.

Колишній чоловік був досить твердою людиною. При тому, що поки що ми тільки зустрічалися, він так себе не поводив. А буквально за місяць після весілля став показувати, що він головний у будинку. Спочатку мені це навіть подобалося. Я думала, що живу з людиною, яка бере на себе відповідальність не лише за себе, а й за мене.

І тільки набагато пізніше я зрозуміла, що він на це не здатний. Коли жити з ним стало зовсім нестерпно, я подала на розлучення. І буквально видихнула від полегшення, коли почала жити сама. Як добре, коли ніхто не вказує тобі!

Я вирішила, що якщо колись ще заведу стосунки, то це буде добра, м’яка та ласкава людина. Саме таке враження справив на мене Cлавік. Ми з ним познайомились у супермаркеті.

Мене здивувало, що зазвичай самотні чоловіки його віку купують щось на кшталт пельменів чи напівфабрикатів, а у Славіка у кошику були різні овочі, приправи, м’ясо та інше.

Ми розмовляли і в кінці обмінялися номерами телефонів. На першому побаченні Слаіка поводився дуже мило і уважно. Він відчиняв мені двері, говорив компліменти, коли побачив, що я замерзла – запропонував свій піджак. Я зрозуміла, що зустріла ту саму людину.

Подальше наше спілкування лише підтвердило моє первісне враження. Славік був справжнім джентльменом. А після того, як він залишився у мене на вихідні, я ще й переконалася, що він уміє все робити вдома. Славік вимив посуд після вечері. А вранці мені приготував сніданок.

– Ти просто ідеальний чоловік, – зі сміхом сказала я.

– Так, мені мама щодня те саме говорить, – відповів він.

Тоді я подумала, що це просто милий жарт і не звернула на це уваги. А даремно. Загалом ми спілкувалися вже десь два місяці, коли я задумалася, що ще жодного разу не була в нього в гостях. Хоча він у мене залишався досить часто.

Я вирішила, що це трохи підозріло і почала обережно з’ясовувати, в чому справа. Спочатку Славік уникав таких питань, але потім все ж зізнався.

– Мені здається, що в тебе нам зручніше проводити час, – сказав він. – Тут ти почуватимешся вільніше. Та я теж.

– А в тебе чому я не почуватимуся вільно? – запитала я. – Хто там, дружина та троє дітей?

– Ні, що ти, – засміявся Славік. – Там у мене лише мама.

– В сенсі? – не зрозуміла я. – Вона часто до тебе приходить?

– Вона зі мною живе, – відповів він.

Звісно, ​​таке я не очікувала почути. А Славік досить спокійно сказав мені, що він живе з мамою. На моє запитання навіщо відповів, що це дуже зручно. Вони з нею добре ладнають. Крім того, так набагато вигідніше в економічному плані.

Ну і доки у нього немає дружини, мати його повністю обслуговує. Готує, пере, прибирає. Він же у відповідь робить удома всю чоловічу роботу, ходить до магазину та й майже вся фінансова частина на ньому.

При цьому Славік не вважає, що в цьому є щось дивне. Каже мені, мовляв, коли він одружиться, то, звичайно, мама житиме окремо від них. Але те, що йому майже сорок, а він ще жодного разу не був одружений, у мене є великі сумніви.

І тепер я не уявляю, що робити. Я сама з’їхала від батьків у вісімнадцять років. І з того часу працюю та забезпечую себе сама. І не уявляю, що у такому віці ділила б із ними квартиру. Хоч і дуже люблю їх.

Славік мені подобається. Він добрий, розумний і дбайливий. Але я не хочу конкурувати з мамою за його серце. Думаю, навряд чи вона так легко усунеться з його життя. А жити з нею я точно не хочу.

КІНЕЦЬ.