– Яку гарну дівчинку ти нам подарувала, Юля, – захоплювалася дитиною свекруха Тетяна Іванівна.

Дівчина посміхнулася і знову глянула на доньку. Їй було лише кілька тижнів, але Юля вже не могла собі уявити життя без цього маленького дива.

– Ви маєте рацію, я її просто обожнюю. Нашу донечку…

Свекруха зрозуміло посміхнулася.

– Материнство воно таке. Я теж не могла відірватись від Дениса перші кілька років. Скільки сліз було пролито, коли він пішов до дитячого садка.

– Ох…

Юля розуміла, що їй доведеться в майбутньому розлучатися із донькою Вірою. Але поки що вона не хотіла навіть думати про це. Сьогодні вони відзначали поповнення всією родиною. Прийшли батьки Юлі та Дениса. Вони зібралися за великим столом усі разом. Ніщо не могло зіпсувати їй настрій.

Перші місяці пролетіли як один день. Юля завжди була поруч із донькою, годувала, сповивала, купала, укладала спати. Дівчина могла чесно зізнатися – їй пощастило. Віра виявилася ідеальною дитиною. У Юлі навіть був час, щоб кілька годин на день виділити на роботу.

Ось тільки псувати ідеальне життя почав Денис. Коли Вірі виповнилося півроку, він сказав:

– Коли ти мені подаруєш сина?

Юля здивовано глянула на чоловіка. До цього вони навіть не говорили про другу дитину. А тут одразу й син.

– Що?

Денис усміхнувся.

– Дочку я люблю, не зрозумій неправильно, але мені потрібний син. Хтось має рід продовжувати! – Пафосно заявив він.

Юля засміялася.

– Денис, який рід? Ти спадкоємець аристократів чи графів?

Денис спохмурнів.

– Ось ти жартуєш, а я серйозно. Мені потрібний син, Юля.

Вона втомлено зітхнула.

– Це так не вирішується. Можливо, у нас буде ще дитина, але пізніше. Я ще не відновилася, та й Вірочка надто маленька. Мені потрібні сили, щоб стежити за нею. А якщо я буду з животиком, то хто з донькою сидітиме? Твоя мама чи моя? Вони обидві працюють, забув? На няньку у нас грошей немає.

Денис нахмурився, мабуть, такі думки не відвідували його голову.

Юля сподівалася, що чоловік зрозумів і прийняв її думку. Виявилося, що дарма сподівалася.

Після першого дня народження Віри Денис просто зациклився. І тижня не минало, щоб чоловік не нагадав про те, що хоче сина.

– Ти сама подумай, у них буде невелика різниця у віці. Наш хлопчик заступатиметься за Віру. А ти в декреті зайві рік-два посидиш. Ну, класно ж!

Юлія дивилася на чоловіка, не вірячи своїм вухам. Невже Денис не розумів, що вона поки що була не готова до другої дитини?

– Любий, я розумію, що ти хочеш сина. Але у мене після Вірочки сильно просіло здоров’я. Мені потрібно відновитися, прийти в себе. Та й на роботі не все гладко, я не можу зараз кинути все, розумієш?

– А як же мої мрії? – заявив чоловік, насупившись, наче маленька дитина.

Юля насупилась.

– Денис, а як же я? Що з моїми мріями? Адже ти навіть не поговорив зі мною про другу дитину, а відразу прийшов з вимогами.

Денис почав ходити по кімнаті. Він сердився на дружину за те, що та не приймала його погляду.

– Юля, послухай, я говорю дуже серйозно. Я хочу сина, – видав він. – Якщо ти мені його не народиш, то знайдеться інша, яка це зробить. Зрозуміло?

– Що ти таке кажеш? Ти ось так зізнаєшся в зраді? Може, ти вже з кимось спиш? І це поки я виховую нашу спільну дочку?

Дівчина ледве стримувалася. Вона не могла повірити, що щось подібне сталося з нею.

Денис ще більше спохмурнів і підійшов до дружини.

– Юля, ні, що ти таке кажеш! Я не зраджував тобі, просто … Просто я дуже хочу хлопчика, от і все. Хіба я багато хочу?

Юля обійняла чоловіка та притиснула його до себе. Вона погладила Дениса по волоссю і зітхнула.

– Я розумію, розумію. Але давай трохи згодом, добре? Я справді не можу зараз.

Денис закивав.

Наступні два роки він лише іноді натякав на другу дитину. Але Юлія постійно знаходила відмовки, виховувала Віру. Вони збирали гроші на свою квартиру, машину. Ніколи навіть було подумати про те, щоб завести другу дитину.

– Та як я можу бути впевнена, що це буде син! Не від мене стать дитини залежить, а Денис просто не розуміє. А якщо знову дівчинка народиться, то що? – скаржилася Юля мамі.

Ілона В’ячеславівна хмурилась і думала. Вони із донькою обирали подарунки на третій день народження Віри.

– Ти говорила з ним про це?

– Звичайно, але Денис мене не чує!

– Гаразд, – мама обняла доньку. – Не хвилюйся, все налагодиться.

Юля на це дуже сподівалася. Проте весь вечір вона хмурилася, спостерігаючи за урочистістю. Її ніжна, мила донька не відходила від батька. Але Юля розуміла, що Денис зациклилася на синові. І цю тему він у спокої не залишить.

«Але що станеться з Вірочкою, якщо у нас з’явився син?» – подумала вона.

Наступного дня Юля зайнялася прибиранням. Чоловік вийшов зі спальні ближче до полудня, коли дочка награлася і вмостилася дивитись мультики.

– Доброго ранку, – весело привіталася Юля з чоловіком.

Той похмуро кивнув і вмостився за столом. Юля уважно подивилася на чоловіка.

– Щось трапилося?

– Юля, – Денис замовк, збираючись з думками, – розумію, що тобі це буде не просто прийняти, але я від тебе йду.

Юля тяжко опустилася на стілець. Її думки сплуталися. Вона думала про те, що розлучатися буде важко, вони мають багато спільних накопичень, речей. Донька. Що буде з Вірочкою…

– Що? – ледь видавила вона.

– Я зустрів іншу, закохався, як хлопчисько. І вона скоро народить мені сина. І це точно, ми були на узі.

– Ти мені зрадив? Ти…

– А що ти хотіла? – заговорив він квапливо. – Ти сама відмовлялася від другої дитини, все відтягувала та ухилялася. А Христина погодилася одразу! І вона рада народити мені хлопчика. Ми навіть ім’я йому вже вигадали! Ми назвемо його Олег!

– Віра? Що буде з Вірою? Ти її кинеш?

Денис схопився з стільця і ​​почав ходити по кухні.

– Ми розлучимося і щось придумаємо. Я впевнений, що зможу жити на два будинки, приділяючи час усім дітям. Не переживай.

– Ага, звичайно, дякую. Мені тепер стало спокійніше. Набагато спокійніше…

Юля встала зі стільця і ​​попрямувала до вітальні до дочки. Дівчина одразу написала мамі, пояснюючи всю ситуацію. Ілона В’ячеславівна запропонувала дочці повернутися до рідного дому.

Дівчина швидко для себе все вирішила. Вона почала методично збирати речі: свої та Віри. Денис застиг у дверях.

– Що ти робиш?

– А на що це схоже? – сухо спитала Юля, ледве стримуючи сльози.

– Чому ти йдеш?

– Я не збираюся жити під одним дахом із зрадником. Про те, як виховуватимемо Віру, поговоримо пізніше. Нам вже час!

Юля підхопила доньку на руки і вийшла з дому. Вона йшла, гублячи сльози і дуже сподівалася, що все найгірше залишилося позаду…

Але Денис її знову здивував. Свекруха стала на бік невістки, вона сипала образами на сина, соромила, лаяла його і волала до совісті. Але Денис був вірний своїй новій дівчині: вирішив відсудити в Юлі все. Хлопець ділив навіть столові прилади. Він хотів половину всього, що мали. Юля ж хотіла просто позбутися його, забути, як страшний сон.

До кінця розлучувального процесу Денис озлобився. Він не зважав ні на Юлю, ні Віру. Але ніщо не триває вічно. Папери були підписані, їхній шлюб розірвано.

І Денис повністю зникла з їхнього життя.

Невдовзі після розлучення він звільнився. Через колишню свекруху Юля дізналася, що це ідея Христини. Вона вирішила, що Денис не зобов’язаний платити аліменти, тож тепер він отримував зарплату у конверті. Юля вкотре вразилася, наскільки сильно може змінитися людина.

***

…Десять років потому вона, наспівуючи під ніс популярний мотивчик, наводила лад у своїй власній квартирі. Юля глянула на годинник. Незабаром додому має повернутися Віра.

Коли пролунав дзвінок у двері, вона навіть не подивилася в вічко, впевнена, що то дочка. Але за дверима опинився Данило. Він виглядав втомлений життям і пригніченим. Неголене обличчя осяяло похмурою усмішкою, коли він побачив Юлю.

– Що ти тут робиш? – З подивом сказала вона.

– Кохана, послухай, тільки послухай. Я помилився. Я люблю тебе та Віру. Люблю тебе та нашу дочку… Прошу, будь ласка…

Але Юля не дала йому договорити, зачинивши двері перед його носом. Вона дістала телефон і набрала свекруху. Та швидко розставила все на місця.

– Христина дізналася, що Денис знову ліворуч пішов. А він пішов. Тоді вона вирішила розлучитися і зізналася, що син – не його. Що вона тоді обманула його, щоб він одружився. Ось Денис і прийшов, не звертай на нього уваги, гаразд? Я йому подзвоню, він не стане вам докучати.

Юля поклала трубку на диван і голосно засміялася.

– І як після такого не вірити у карму? Га? Чи в бумерaнг?

– Запитала вона порожнечу.

Її колишній чоловік заслужив на все це. Він перший запустив ланцюжок зрад. Тепер нехай пожинає плоди трудів своїх. А вона житиме як вважає за потрібне і як заслужила.

КІНЕЦЬ.