– Ти тут кавою з полуницею ласуєш, а мені нема чим дітей готувати, – став картати мене син. Йому не сподобалося моє рішення залишитися вдома. Стас сподівався, що я знову поїду в Італію, і як раніше, буду забезпечувати його сім’ю.

Донька моя теж не зраділа, коли почула про моє рішення, адже я теж дуже їй допомагала. Юля приїхала до мене у суботу, і забрала залишки всіх італійських продуктів, які у мене ще були. Я собі встигла приховати лише пачку каву і 300 євро, а все решту донька забрала.

Залишилася я самотня і хвора при своїх інтересах. Мені 68 років, і дуже руки стали боліти, то ж ще раз на заробітки я не планую повертатися, але розумію, що дітям своїм без грошей я не потрібна.

Я ж їх завжди шкодувала, бо вони у мене півсиротами росли, чоловіка мого рано не стало, а мені завжди здавалося, що я з своєю учительською зарплатою не можу повноцінно забезпечити їх усім необхідним.

Добре, що у мене хоч мама була, яка мені дуже допомагала. Саме вона підтримала мене, коли я надумала на заробітки їхати в Італію. І хоч на той час діти вже були дорослі, та мама пообіцяла, що вона за ними пригляне.

Все зароблене я дітям додому відправляла, а мама мене картала, що я не добре роблю, бо так діти мої перестануть цінувати і мене, і гроші. Мама не раз мені казала, щоб я не висилала їм стільки грошей на їхні вибрики, бо колись іще пошкодую про свою доброту.

А я відповідала: «Мамо, я хочу, щоб у них все було. Бо вони напівсироти. Хто їм допоможе, як не я?».

В Італії я заробляла добре, тисячу євро в місяць, а то і більше, але на себе я нічого не витрачала, постійно обмежувала себе в їжі, мало спала, тяжко працювала, бо треба дітей вивчити, треба купити квартири, машини… І цим «треба» не було кінця-краю.

Але діти вчитися не хотіли. Про заміжжя донька теж не думала, зустрічалася з якимось хлопцем з міста, дитину народила, а він відмовився одружуватися з нею. Я тоді доньці пообіцяла, що підтримаю її, і з того часу повністю забезпечувала і її, і внучку.

Син теж жив не “без вибриків”. Поступив в університет, я оплатила навчання, а він його кинув. Довго шукав і себе, і роботу. Але не знайшов ні те, ні інше. Зате одружився, і вибрав собі таку ж дружину, як і він сам. У них зараз двоє дітей, а ні син, ні невістка не мають роботи, сподіваються на мої гроші.

Мами моєї давно не стало. А я навіть не встигла свою хату до ладу привести, все дітям віддавала. Думала, що як надумаю повертатися, то рік перед тим для себе попрацюю, і на ремонт вистачить.

Але моє здоров’я різко погіршилося, мене дуже стали боліти руки, і тому я приїхала додому з 2-ма тисячами євро, і то ті гроші донька умудрилася від мене забрати. Добре, що я хоч 300 євро встигла відкласти.

– Мамо, лікуйся і повертайся назад на роботу. Ти про нас подумала? – каже мені син.

Донька нічого не казала, вона просто все забрала і поїхала. А мені так гірко, що не описати словами. Діти не оцінили моїх старань. Навіть ніхто не запитав, чи потрібно мене до лікаря відвезти. Немає грошей, і мама вже не потрібна. Сумно дуже.

Доробилася, дочекалася на схилі літ – самотня при живих дітях.

Треба було послухати маму й не балувати їх так. Але тепер уже пізно. Розумію, що треба якось жити далі, але як.

Джерело