Риті дуже пощастило з шлюбом. Чоловік спокійний, врівноважений, заможний без поганих звичок. Сім’ю забезпечував, дружину слухався. Жінка натішитися не могла такій вдачі, дякувала долі за такий подарунок.

Вона часто чула від подруг про невдалі шлюби і іноді побоювалася свого тихого щастя. Ще одним плюсом чоловіка було те, що вся його рідня жила досить далеко, тому бачилися вони лише у свята. І відносини між родичами були теплими та дружніми.

А подруги при зустрічах частенько скаржилися на свекруху чи інших родичів своїх чоловіків. Єдиний мінус у їхній дружній родині все ж таки був. Чоловік працював далекобійником і вдома бував нечасто. Подруги навіть у цьому їй заздрили, мовляв, менше клопоту по хаті, та й стосунки не набридають, а Рита іноді тихенько плакала ночами – нудьгувала.

Подруга її не розуміла, коли Рита вкотре скаржилася їй на вимушену самотність. 

– Ну, і чого плакати? Ні в чому можеш собі не відмовляти, живи, як подобається. Нам таке навіть і не світить, – вкотре зітхала Софія. – Мені б такого чоловіка, – як би жартувала вона.

Риті дали відпустку на роботі, попереду на неї чекала довгоочікувана поїздка. З чоловіком вони домовилися, що він теж приїде на кілька днів до цього міста біля моря. Валіза вже давно було зібрано, квитки на поїзд заброньовано. Чоловік був у рейсі. І ось уже підходив час відправлення, а таксі як на зло застрягло в пробці. Рита переживала і раз у раз поглядала на годинник. Можна було спізнитися на поїзд, а це загрожує затримками і плюс житло вже оплачено наперед.

– Має встигнути, – думала Рита, коли бігла пероном у пошуках свого вагона. Вона вже майже дійшла до нього, як її несподівано гукнув знайомий голос. – Рито, почекай!

Їй назустріч бігла свекруха. Вигляд у неї був тривожний. – А чому ви тут? – здивувалася Рита.

– Ой, та я як дізналася, що ти їдеш, так і кинулась до тебе, – ледве переводячи дух, хрипіла Ірина Павлівна. – Я навіщо приїхала – ти ключики від своєї квартири мені залиш. Нехай у вас моя дочка з сім’єю поживе, заодно й придивляться.

Ірина Павлівна запобігливо подивилася в очі невістки і посміхнулася. Від її посмішки по спині Рити пробіг холодок. Жінка розгубилася від такого прохання.

З одного боку непогано, якби за квартирою хтось наглядав би, а з іншого якось не хотілося пускати туди сторонніх, хоч це й сестра чоловіка. Ці родичі жили у невеликому містечку в області, і Рита бачила їх лише кілька разів. Квартира дісталася Риті від батьків ще до заміжжя. Кожен предмет у ній зберігав якийсь особистий спогад.

Квартира, щоправда, була у поганенькому стані і потребувала ремонту. Провідниця гукнула, що поїзд вирушає. Рита почала шукати квиток, відкрила сумку, і тут за кільце зачепився брелок ключів. Свекруха відразу спритно вихопила зв’язку і засунула її собі в кишеню.

– Ось дякую, дочко. Виручила. Ну, бувай, – і повненька жінка швидко розвернулась і побігла до виходу. Рита навіть слова сказати не встигла. Їй стало неприємно, ніби свекруха в чомусь обманула її, але часу вже не залишалося.

Гаразд, приїде чоловік, нехай сам розбирається з своєю ріднею, вирішила Рита. Вона вже передчувала довгоочікуваний відпочинок, але думки про квартиру не давали розслабитись. Потяг мірно відстукував ритм. Поступово вона заспокоїлася і задрімала. Їй снилося море, сосни.

Прибувши на місце, насамперед вона набрала номер чоловіка. Після довгих гудків він нарешті відповів. – Кохана, не можу я довго говорити. Ти дісталася?

– Так. Тут чудово. Природа чудова, номер хороший.

– Я радий за тебе. Але в мене тобі погані новини. Я не зможу приїхати. Доведеться тобі без мене відпочивати.

– Як же так? Ми так довго планували цей відпочинок.

– Я все розумію, але в мене машина зламалася, поки не полагоджу, не зможу приїхати, деталей немає, чекаю. Тож ти не думай про мене, відпочивай і розслабляйся. Люблю тебе.

І дзвінок перервався. Рита дивилася в стіну, їй стало нудно, захотілося повернутись додому. Відпочинок був недешевий, і шлях подоланий неблизький. Залишаюся, вирішила вона. Рита спустилася до ресторану. Довга дорога втомила. Хотілося поїсти, прийняти душ, а потім прогулятись. Якщо чоловік не може бути тут з нею, значить, вона робитиме багато фото та їх пересилатиме йому.

Може, це надихне його, і він встигне приїхати хоч на день. Але Генадій не приїхав. Дзвонив він регулярно, вибачався за затримку, хвалив фотографії дружини. – Кохана, ти там відпочинь за нас двох, а наступного разу, обіцяю, я поїду з тобою.

– Невідомо, коли буде цей наступний раз, – сумно зітхала Рита у відповідь.

Відпустка добігала кінця, і вона все частіше згадувала про свою квартиру. Цікаво, що чекає на неї там? Мабуть, нічого хорошого. Сестра брата жінка сільська, у місті ніколи не жила. Її чоловік ледве пролазив у двері. Як би не рознесли мені там все, сміялася про себе Рита.

Вона нічого не мала проти них, навіть симпатизувала їм, але така сім’я навряд чи підтримуватиме ідеальний порядок. Це просто неможливо, та ще й у них діти. Рита вирішила, що як тільки повернеться додому, то вони з чоловіком робитимуть ремонт. Вона вже підбирала подумки нові шпалери та лінолеум. Головне – це стриматись і не наговорити нічого зайвого, що б вона там не побачила.

Вони з чоловіком вже обговорювали ремонт, отже, просто доля його зробити. Так умовляла вона себе і в поїзді, і в таксі на шляху до будинку. Вона привезла подарунки та сувеніри всім, у тому числі сім’ї сестри чоловіка. Підходячи до будинку, вона наголосила, що хтось затіяв ремонт. Величезна купа будівельного сміття так і впадала у вічі.

Незабаром і нам це доведеться робити, невесело подумала вона і раптом чомусь запереживала. Ну, чого ти переживаєш? – умовляла вона себе. Навіть соромно стало, що вона так погано подумала про рідню. Потрібно жити простіше. Вона натиснула на дзвінок і прислухалася.

– Відкрито, – гукнув хтось із квартири. Рита натиснула на ручку дверей і увійшла до квартири. Одразу відчула запах свіжої фарби. Зробивши ще один крок, Рита застигла здивовано. Вона не могла повірити своїм очам. Тут були абсолютно всі – чоловік та його батьки, сестра з сім’єю. І батьки Рити.

Квартира повністю змінилася. Зникли старі шпалери, дерев’яні вікна змінилися модним склопакетом. І навіть старі меблі зникли, а з’явилися нові. Всі пам’ятні для Рити речі були акуратно складені в окрему шафу зі скляними дверцятами.

– Подобається? – Генадій підійшов до неї та поцілував. – Це наш спільний подарунок. Я ж знаю, яка дорога тобі ця квартира.

І тут Рита охнула. У метушні довгоочікуваної відпустки вона забула про річницю їхнього шлюбу. Рівно 5 років як вони чоловік та дружина.

– Так ось яка машина в тебе зламалася, – засміялася Рита.

– Вибач. Якби я сказав правду, то не вийшов би сюрприз. Ми спеціально намагалися встигнути до твого приїзду. Сестра з чоловіком тільки вчора приїхали, щоби разом все відзначити.

Рита почервоніла. Їй стало соромно. Вона вже такого собі навигадувала і накрутила, навіть згадувати не хочеться. Добре ще, що чоловікові нічого не говорила телефоном.

– Як же я скучила, рідні мої.

Вона вручила всім подарунки. До самого вечора вони сиділи та розмовляли. Коли родичі почали збиратися по своїх домівках, Рита сказала: – Дякую вам за все. Як же мені пощастило, що ви у мене є. Якщо комусь потрібно зупинитися в місті, пам’ятайте, що наша квартира завжди відкрита для вас.

КІНЕЦЬ.