Другий рік заміжня, з чоловіком стосунки були хороші, він мені завжди допомагав по дому, у всьому підтримував. але його батьки (мешкали ми разом) завжди були чимось незадоволені. Вони казали йому, що я погана, не помила холодильника, не налила їм чай, не дала їм грошей.

Чоловік спочатку захищав мене, але потім теж почав також говорити, як його батьки. Він мені сказав, що він мені нічим не зобов’язаний, допомагати по господарству не повинен, і що взагалі я господиня в домі, я й мушу все робити сама.

Торік у січні я втратила дитину на дуже ранньому терміні, після чого ми з чоловіком довго лікувалися, витратили купу грошей на операції, лікування. У січні цього року дізналася, що знову чекаю дитину, лікарі одразу попередили про загрозу, заборонили якісь фізичні навантаження, прибирання в будинку, максимум, що можна було – це приготувати їсти.

Я це пояснила своїй свекрусі начебто. поставилася з розумінням, але варто було мені один день полежати, як знову свекор зі свекрухою почали скаржитися чоловікові, що я не роблю по хаті. Я поїхала до лікарні, щоб полежати там на збереженні, за 10 днів поки лежала у лікарні, родичі чоловіка не відвідали і навіть нічого не передали з їжі через чоловіка.

Чоловік у принципі теж тільки приходив 2-3 дні, сказали, що я не вмирати лягла до лікарні, тож нічого страшного. Звісно мені було прикро, сказала чоловікові, що з лікарні поїду до своїх батьків, оскільки таке ставлення до мене, і попросила привезти речі.

Він, не опираючись, зібрав усі мої речі, навіть шампуні і привіз до будинку моїх батьків. Тобто з таким розрахунком, що я більше до нього не повернуся додому.

Його батьки наполягали на розлученні, сказали, що дитиною чоловіка я не втримаю. Чоловік теж був згоден на розлучення, пішли писати заяву, виявилось, що жінка в положенні не може приймати участь в розлученні.

Через деякий час чоловік вирішив з’їхати зі мною на квартиру, ходили, шукали, але одного дня його батько подзвонив моєму і сказав, щоб я дала згоду на розлучення. Зателефонувала чоловікові запитати, що трапилося, він сказав, що розлучаємося і дитина йому не потрібна.

У результаті минуло 5 місяців, чоловік пішов зі мною на узі, де нам сказали, що в нас буде дівчинка, після чого чоловік зник, просто мене ігнорував. Я не витримавши зателефонувала мамі і попросила щоб вони офіційно написали відмову від дитини, на що вона відповіла: «народи, а там подивимося».

Зараз у мене 9 місяць, чоловік за цей час не допомагав ні морально, ні матеріально. Але тепер просить, щоб я його поінформувала про народження дитини, і що вона хоче бачити її.

А я така дурна, яка не змогла зберегти сім’ю, що пішла від нього і зрадила таким чином. У мене в душі образа за те, що він жодного разу не цікавився, як я себе почуваю і як розвивається дитина, проте хоче знати про народження дитини.

Попросила у нього фінансову допомогу, сплатити половину витрат, купити якісь речі дитині, каже, що допомогти нічим не може, грошей у нього немає, і що взагалі мене цікавлять лише гроші.

Якщо так, то в його грошах я не потребую, але раз вже він хоче знати і бачити свою дитину, чому він не повинен допомагати мені. Не знаю, що робити, говорити про народження дитини чи ні.

КІНЕЦЬ.