-Ірино, це моя сестра та мої племінники. Вибач, але я не можу їм відмовити, – м’яко почав говорити чоловік. – Та вони лише на тиждень приїжджають.

Іра відвернулася: аби не розплакатися… Аби не розплакатися… Слова чоловіка долітали до неї наче через туман.

-Ну, кохана… Тиждень ми переживаємо! Все буде добре. Люблю тебе! – Чоловік поплескав Іру по плечу.

Іра мовчала. Тому він вирішив, що він переконав її і вона не проти приїзду в гості його сім’ї, і з почуттям виконаного обов’язку попрямував до вітальні, сів на диван і ввімкнув телевізор.

У цей момент сльози потекли з очей Іри і їй нічого не залишалося, як витирати їх час від часу.

Все було як завжди! Одне й теж щороку!

Щойно наступав квітень, до них їхали різні родичі як з боку Олега, так і з боку Іри. І закінчувалося все лише у жовтні. Ех, і чому вони переїхали в Одесу!

І якщо перші кілька років вони нікому не відмовляли, то потім скоротили кількість гостей, а зараз Іра взагалі вагітна та відмовила у приїзді навіть своїм батькам.

-Я, звичайно, рада вас бачити, але прийняти вас не зможу. Але ви завжди зможете зупинитися у когось ще…

Ось її батьки зрозуміли, а родичі Олега ні. Три тижні у них гостював його двоюрідний брат, а зараз має намір приїхати сестра. І, напевно, потім ще батько з матір’ю приїдуть!

……………………….

Іра сиділа в кафе разом із подругами:

-Загалом, дівчата, не знаю, що і робити.

-А Які в тебе є варіанти? Раз чоловік сказав, що не може відмовити сестрі з дітьми, значить доведеться приймати їх.

Іра зітхнула:

-Так це зрозуміло.. Просто знову мені доведеться біля плити стояти. Просто сестра ж у нього відпочивати приїжджає… мені її шкода.

-В сенсі? – пожвавішала Марина. – Ти на всіх готуєш чи що?

-Ну так, готувала.., – Тихо відповіла Іра.

-Ірино, а вони хоча б гроші вам на продукти дають? – уточнила Марина.

-Нууу…, -І ра зітхнула. – Ні… не дають. Я ще й тому не хочу, щоби вони приїжджали. Я вже на 5 місяці вагітності. Хочеться грошей назбирати. Треба ж і ліжечко купити, і все інше…

-Та це добре, – відмахнулася Катя. – Це все ми тобі назбираємо. І пелюшки, сорочечки дамо, і комбезики всякі. Просто погано, що вони майже безкоштовно у вас відпочивають! Важко буде таких родичів позбутися.

-Дівчатка…Я це і сама знаю Краще порадьте, що робити?

Катя знизала плечима:

-Ну я б їм завдання всякі давала б: картоплю почистити чи рис зварити чи ще щось. Хоч допомога якась.

-Ага, – підтримала подругу Марина. – І заразом говорити, щоб по дорозі фрукти, овочі купували. Я думаю, що якщо ви їм безкоштовне проживання надаєте, вони цілком можуть на продукти витратитися.

…………………….

Іра була вдома, коли пролунав дзвінок на телефон:

-Ми приїхали! Зустрічай!

Іра вийшла у двір, відчинила хвіртку і побачила, що з таксі, крім сестри з дітьми, вилазить і мама Олега.

“Оце сюрприз!” – сумно подумала Іра.

-Доброго дня! – голосно сказала вона.

-Привіт! – похмуро сказала сестра Олега, Віка. – Щось ти набрала.

Мда… добрі манери це явно не про Віку.

-Привіт, Ірочко! – мама Олега полізла до Іри цілуватися

На Іру навалилася хмара різкого, солодкуватого, квіткового аромату, і вона відчула, що цей аромат їй зовсім не подобається.

-А чому за нами не приїхала? – запитала Віка, контролюючи, щоб водій виставив усі їхні валізи.

-Вибач, але я працюю в цей час.

-Заплати водієві і занеси валізи, – буркнула Віка і взявши під руку свою маму пройшла повз Іру в хвіртку, в яку ще на самому початку забігли її діти.

Іра застигла відкривши рота.

-Давайте я вам допоможу, – сказав водій таксі. – Ви ж у положенні……

-Так, дякую, я зараз принесу гроші. Скажіть, скільки я вам винна.

……………….

Іра розплатилася з водієм, написала СМС чоловікові, що його сестра приїхала з його мамою і щоби він швидше повертався з роботи, а потім зайшла до будинку.

-Іро, а де ж валізи? – одразу запитала Віка.

-Вони за дверима.

-Так занось!

Іра раптом відчула таку образу, яку ніколи не відчувала. Вони з Олегом говорили і його мамі та його сестрі про те, що Іра вагітна, але, мабуть, Віка забула.

-Вибач, мені не можна піднімати важкого. Я чекаю дитину. Можеш занести сама чи дочекатися Олега.

-Треба ж, а я думала, що …., – почала говорити Віка.

-Вибачте, мені треба працювати. Кімнати нагорі у вашому розпорядженні, кухня теж.

-Ірочко, – тут подала голос мама Олега. -Це ж не пристойно залишати гостей самих. Склади нам компанію.

Іра зітхнула. Вона зрозуміла, що не може сказати “ні” і пішла на кухню. Там вона поставила чайник, виставила на стіл все, що приготувала, потім розлила всім чай та покликала за стіл.

Звичайно, вона збиралася відразу піти, але мама Олега знову сказала, що так не прийнято і їй довелося сидіти з ними і слухати про те, який важкий шлях вони проїхали, щоб дістатися до свого сина та брата.

Нарешті вони переодяглися і пішли на пляж. Перед їх відходом, Іра попросила їх купити овочі по дорозі, як навчали дівчатка. Ні Віка, ні її мама нічого не сказали і Іра розцінила їх мовчання як згоду і навіть подумала, що за такого розкладу буде все не так уже й погано.

………………….

Звісно ніхто жодних овочів у результаті не купив. І все було, як завжди. Вони прийшли тільки надвечір і одразу заявили, що хочуть їсти.

І Ірі, як завжди, знову довелося готувати на всіх.

А потім ще й з’ясувалося, що за кілька днів приїдуть чоловік сестри та батько Олега. І що вони приїхали не на тиждень, а на цілий місяць.

-Щось у мене стало зле, – сказала Іра. – Я піду спати.

І попрямувала до їхньої з Олегом спальні. Вона чула, як Віка пирхнула, але навіть не звернула на це уваги.

………………….

Наступного ранку Іра прокинулася від того, що її хтось торкав за плече.

-Тітка Іра, тітка Іра. Тітонько Іра, відвезіть нас на той приватний пляж, на який ми їздили минулого року.

То були діти Віки.

-Діти, вибачте… Сьогодні ніяк не вийде, у мене робота.

Діти пішли, а Іра вирішила ще полежати кілька хвилин

Іра відразу позаздрила своєму чоловікові. Йому добре – він раз, і пішов на роботу, а вона працює віддалено…

-Іра! Де в тебе мюслі? Мої діти на сніданок їдять мюслі! – До неї в кімнату увірвалася Віка.

-У мене немає жодних мюслів. Минулого року вони їли варену кашу, каша є.

-Я її не бачу. Покажи мені.

Іра зітхнула, але потім подумала, що це нормально, адже їхні гості справді не знають, де і що лежить.

Вона встала, одяглась і спустилася вниз.

………………..

-Іро, треба їхати до магазину. У вас нічого немає! – Заявила мама Олега.

-Ольга Миколаївна, а чого в нас немає? Ви напишіть список і я скажу Олегу, що купити.

-У Вас є машина, чому не поїхати на ній?

-Тому що я працюю, я повинна перебувати на своєму робочому місці. А потім мені зараз важко водити.

-Зрозуміло. Добре, я сама зателефоную твоєму чоловікові.

Через деякий час їхні гості пішли та Іра зітхнула з полегшенням. Так, їй довелося знову готувати на всіх, але Іра махнула на все це рукою.

Щодня їх гості хотіли, щоб вона їх кудись везла, але Іра відмовлялася. Потім приїхали чоловіки Віки та Ольги Миколаївні і стали висунути їй претензії, що вона погано їх годує.

“Та коли ж це закінчиться?” – думала Іра. Як же її дістали ці готування та прибирання!

Знову її роботодавець був незадоволений роботою, яку вона робила. Так він може взагалі відмовитись від її послуг!

“Потрібно ще трохи потерпіти, ще трошки,” – підбадьорювала себе Іра.

Вона з надією дивилася на календар і просила час йти швидше.

…………………….

Того дня Ірі було погано. Звичайно, вона намагалася підвестися і приготувати щось гостям, але швидко видихнулася.

“Олег, щось мені не добре,” – написала вона чоловікові. І лягла у вітальні.

“Зараз приїду”, – написав він.

І Іра почала чекати і сама не помітила, що заснула.

-Іра, Іра, – Іра прокинулася від того, що хтось торкав її за плече. На цей раз це була Віка.

-Та що? – стрепенулась Іра.

-Обіду немає, – Віка хмурилася. – Чому ти його не приготувала?

-Віка, мені не добре ….

-Та що ти все хизуєшся своєю вагітністю?! Це не недуга, а нормальний стан. Я єдиний раз за рік приїжджаю відпочити і тут мене знову зустрічає кухня та плита! Коли ж я відпочиватиму? – Віка роздалася цілою тирадою. – І взагалі, ти так і не прибрала нічого у дитячій кімнаті.

-Вікв, я тобі не хатня робітниця, – Ірі стало прикро. -Взагалі, якщо ти не хочеш нічого готувати і тільки відпочивати, то їдь у готель.

-Там дорого.

-Якщо ви приїхали сюди, до мене, то будьте ласкаві допомагати мені! – у серцях вигукнула Іра. – Я теж не повинна готувати на всіх і прибирати за всіх!

-Та хто ти така?! Лише дружина мого брата. Цих дружин у нього буде купа. От скажу йому, що бачила тебе з чоловіком і що ви з ним цілувалися, то він тебе й виставить із цього будинку!

Обличчя Іри витягнулося від подиву.

-Що?! Ти хочеш обговорити мене перед моїм чоловіком і думаєш, що він повірить тобі? Ти думаєш, що мій чоловік виставить мене з дому, який ми купили разом, і половина цього будинку моя?

Тут і Іра і Віка почули акуратне покашлювання.

Вони обернулись і побачили Олега.

Віка щось промимрила і швидко кудись пішла. А Олег підійшов до Іри:

-Кохана, як ти себе почуваєш? – спитав він.

-Краще, – сказала Іра.

-І все-таки поїхали з’їздимо, тебе оглянуть. Мені буде так спокійніше, – сказав Олег.

Іра підвелася і вони разом вийшли з дому.

-І давно ти стояв доки я розмовляла з Вікою? – Запитала Іра.

-Достатньо. Я думаю, якщо на огляді тобі запропонують залишитися трохи в палаті, то давай не відмовлятимемося.

-А як же наші гості? – Запитала Іра.

-Наші гості… А що з ними буде? Переживуть якось, дорослі ж люди, – знизав плечима Олег.

………………..

-І що далі? – Запитали Іру подруги. – Що було потім, коли тебе виписали?

-А нічого такого не було. Олег привіз мене додому, а там немає нікого. Ні його сестри, ні батьків, ні племінників. Хоча начебто вони планували ще залишатися у нас.

-І як він це пояснив?

Іра засміялася.

-Як він мені пояснив? Та мені він сказав, що вони знайшли інше місце і поїхали туди. Мені цікаво, як він їм пояснив, що до нас більше не треба приїжджати.

-А що вони більше не приїдуть?

-Олег сказав, що не знає. Але він довів до їх відомості, що у себе в будинку ми нікого більше не прийматимемо. Ось так. Як то кажуть: не чiпай лихо, доки воно тихе.