Я зважилася на сміливий крок, на який зважиться не кожна жінка: я підійшла до Павла і запропонувала жити разом.

Тепер мої власні діти цураються мене – а сусіди та знайомі шепочуться про здоров’я мого розуму.

Ставши заможною жінкою, я почала жити на своїх умовах. Все моє життя до цього було обмежене сільськими нормами: я вийшла заміж молодою, народила двох дітей та жила під пильною увагою.

Незважаючи на загальне захоплення справами один одного, ми з чоловіком зазнавали фінансових труднощів.

Віталік, головний холостяк села, пильно тиснув на мене, змушуючи одружитися, відсуваючи на другий план мої почуття до скромного Павла.

Після кількох років подружньої незадоволеності я розлучилася з Віталіком і переїхала до Іспанії, вийшла заміж за іспанця і прожила там десять років.

Зрештою, я повернулася на батьківщину, залишивши й другого чоловіка. За цей час я накопичила чималий стан, забезпечивши дітей та побудувавши будинок для себе.

Дізнавшись, що Павло, який давно розлучився з дружиною, на даний момент неодружений, я загорілася бажанням відновити наші стосунки.

Наша зустріч підтвердила його сімейний стан, і незабаром він офіційно оформив розлучення, щоб бути зі мною.

Однак це возз’єднання викликало невдоволення моїх дітей, яких більше хвилювала спадщина, ніж моє щастя. Плітки роздувалися по всьому селі.

Перед лицем загальної уваги я ставлю тепер питання: чому зароблений мною добробут не дає мені права на щастя в 60 років, тим більше що ми з Павлом дуже цінуємо спільно проведений час?

КІНЕЦЬ.