Сім років тому мама спокійно поставилася до того, що вітчим вигнав мене з дому. Причому це була не його квартира, а мамина.

Але вона ні слова проти тоді не сказала, а тепер взагалі вважає, що я сама влаштувала цю трагедію, досить було просто попросити вибачення перед вітчимом і все було б як раніше.

А за що я мала просити вибачення? Що не давала собі сісти на шию, як це зробила мама? Що відмовилася бути прислугою для людини, яку ледве терпіла?

І маму навіть не напружило, що я неповнолітня, що ще школу не закінчила. Їй було начхати на те, що шістнадцятирічна дівчина залишилася на вулиці. Слова своєму мужику не сказала, коли він мене з квартири виштовхував. Лише заявила, щоб я не втягувала її у свої конфлікти.

Вітчим з’явився в нашій квартирі, коли мені було дванадцять років. Спочатку поводився нормально, але потім обжився, зрозумів, що мати йому завжди до рота заглядає, і почав встановлювати свої порядки.

Вимаrав від мене мити посуд, бігати в магазин, коли йому треба, постійно казав, що він мене годує, тому має право вимагати щось.

Тільки він мене не годував. Мій рідний батько сплачував аліменти, причому це були хороші гроші. Тому моє життя точно оплачувалося не з кишені вітчима.

Потім у нього почалися загони, щоб я після восьмої вечора не виходила зі своєї кімнати, бо він хоче відпочивати, а я його дратую своїм ходінням туди сюди.

– Ось дійсно, чого ти ходиш? Спати треба вже лягати, а не по квартирі кола намотувати, – підтримала його мама.

Остаточно все розладналося, коли він спробував забрати в мене телефон, який мені подарувала бабуся. Він заявив, що для такої малолітки це надто дорогий гаджет, тому його він забирає собі, а мені віддає свій старий.

Я не збиралася віддавати подарунок. Ми стали лаятись, я йому сказала, що в його віці час би вже самому собі на телефон заробляти, а не відбирати у підлітка.

Тоді я думала, що він мене вдарить, настільки він виглядав неадекватно. Але він просто скидав у сумку якісь мої речі з шафи, згріб туди підручники зі столу і почав випихати мене з квартири.

Викинув мене за двері, слідом полетіла куртка та чоботи, а мама в цей час просто сиділа і дивилася телевізор, ніби нічого особливого не відбувається.

Мене забрав тато. Він хотів вітчиму морду набити, але ми з його дружиною відмовили його. Не варто чіпати таке дурне, це він із дівчиськом такий грізний, а отримає по обличчю, то одразу побіжить у поліцію.

До закінчення школи я жила в них, за що їм дякую. Дружина тата мене не напружувала, нормально ставилася, допомагала, підтримувала.

А мама навіть не подзвонила мені жодного разу. У них з татом була неприємна розмова, а ось зі мною вона так і не спромоглася поговорити, ніби так і треба.

Нещодавно зустрілися на ювілеї бабусі. Мама була без вітчима, бо бабуся його терпіти не може. Тоді мама вирішила мені висловити своє невдоволення, що я зовсім їй не дзвоню. Я нагадала їй історію мого виселення, а мама лише плечима знизала.

– Ти сама не захотіла просити вибачення, нічого на вітчима намовляти.

Ну так, треба було вибачитися, віддати йому телефон, ноги поцілувати царю. Хай мама цим усім займається, а я краще без неї поживу.

КІНЕЦЬ.