Заміжня я три роки, і всі три роки хочу розлучитися. Чоловік виявився зовсім не тією людиною, за яку себе видавав.

Йшла на якийсь час, дізналася що чекаю дитину, повернулася до нього (він три місяці мене благав повернутися). Сама я росла без батька, він помер, коли мені було 9 років, тому до шлюбу ставлюся дуже і дуже серйозно, хочу щоб мій малюк зростав у повній сім’ї та достатку.

Тепер про чоловіка. Проблема в тому, що він дуже жадібний. Чоловік жадібний на почуття, на емоції, на співчуття і, звичайно, гроші.

Коли була в декреті погано себе почувала, грошей не давав, купував щось важко, переважно гроші на витрати давала мені мама. Нині я вийшла на роботу, але зарплата невелика.

Чоловік повністю припинив моє утримування і списав на мене більшу частину витрат за дитину, хоча він заробляє дуже добре. У нього хороша квартира, хороша машина, речі, аксесуари, а дитину не може одягнути, доводиться мені накопичувати зарплатню, щоб купити дитині щось.

Якщо щось він і купить, то тільки в борг, аж до печива чи шоколадки. Все записується і наприкінці місяця виставляє мені список моїх боргів за мене та дитину, які я маю повернути до останньої копійки!

З боку чоловіка немає жодних знаків уваги в мій бік, подарунки тільки ледь-ледь на день народження та на 8 березня у вигляді недорогих букетів. По господарству все на мені — дитина, готування, прасування, прибирання, прання, гуляти з дитиною, лікувати її, підклеїти шпалери тощо.

Він приходить із роботи, їсть і лягає спати. Інтимне життя у нас перебуває в жалюгідному стані, 2 рази на місяць і тільки щоб зняти його напруження, мої бажання особливо не враховуються.

Про мене він зовсім не дбає, є машина, але на роботу мене не возить, добираюся сама. Також у нього бувають спалахи гніву через дрібниці, починає на всіх кричати і лаятися за те, що у нього батарейка, наприклад, сіла. Живемо як квартиранти.

Причина того, що я не можу наважитися піти в тому, що я не хочу стати тягарем мамі, хочу, щоб дитина росла з татом (син його дуже любить), у чоловіка хороший заробіток, і він зможе в майбутньому дати хорошу освіту синові і матеріальну основу.

Але я, як жінка вже задихаюсь, немає щастя жіночого та сильного чоловічого плеча. Живу як дама у віці, нікуди не ходжу, подруг майже не залишилося, тому що через побут ні на що немає часу, хоча мені всього 26 років.

Я молода, струнка і справді гарна дівчина. Як мені наважитися піти, і чи йти з огляду на те, що він ніколи не зміниться?

КІНЕЦЬ.