Ірина, молода, симпатична жінка, виходила з маршрутки. Її підтискали ззаду квапливі пасажирами, тож жінка трохи оступилася, потрапивши в сильні руки якогось чоловіка, які вчасно підхопили її.

– Все добре? – спитав він співчутливо.

І хоча в районі коліна вона відчула дискомфорт, але відповіла, що так, все добре, дякую. І пішла собі далі, але все ж таки злегка накульгуючи.

– Давайте я вас проведу, – почула вона поруч той самий голос і лише плечима знизала.

Він запропонував взяти в неї з рук пакет, але вона відмовилася – не важко. Навіщо обтяжувати людину. Дійшли до її під’їзду, перекинувшись парою слів, і розійшлися. Але він дав їй свою візитку.

– Ми ремонтом квартир займаємось. Потрібна буде допомога – дзвоніть. Буду радий, – сказав він і пішов.

Ірина глянула йому вслід. Нічого такий, симпатичний навіть, високого зросту, широкоплечий, м’язистий.

«Дмитро Миколайович Миколаєнко, ремонт офісів, квартир, будинків» – значилося на візитівці.

«От як тепер рекламу роблять, – подумала вона, – допоміг дівчині і тут же ж візитку в руки. Звертайтесь, відремонтуємо», – майнуло в голові.

Вона посміхнулася і пішла додому.

Мами не було, вже добре, можна лягти на диван і розслабитися трохи після трудового дня. Мама жила в сусідньому під’їзді і, звичайно ж, постійно приходила до дочки, чим часом трохи набридала. Надмірна турбота мами втомлювала.

А відколи вона розлучилася з Ігорем, ці приходи почастішали. Рятувала подруга Катя. З її появою мама відразу йшла, а потім виказувала їй:

– Вертихвістка твоя Катерина. Й Ігореві вічно очима блискала, і будь-якого іншого чоловіка буде обходжувати, згадай моє слово.

– Якого іншого, мамо? Ти про що?

– Та все про те саме! Я людей наскрізь бачу.

І пішла стара пісня: подруг вибирати вона не вміє, з чоловіками не ладнає, до матері не прислухається.

Але відпочити не вдалося. Тільки-но Іра вляглася на дивані, як дзвонить Катя й запрошує в суботу на день народження. Тридцять років. І відразу видає таку інформацію:

– Подарунки не потрібні, краще грошима.

– З’їздити кудись збиралася? – запитала Іра.

– Ні, ремонт у вітальні хочу зробити. Шпалери поміняти, стелю пофарбувати, підлогу міняти потрібно. Гроші треба…

– А у мене номер є, компанія якась невелика, саме ремонтом квартир і займається. Дати?

Так Катя отримала номер Дмитра і передзвонила їй через день:

– Я запросила його прямо на день народження. Точніше, він призначив день. Голос приємний. Симпатичний? – запитала вона лукаво.

Ну, Катя є Катя!

На день народження подруги Іра одяглася гарно, але скромно. Чомусь їй захотілося привернути увагу цього Дмитра. Напевно, з двох причин: хоч раз випередити Катю, яка завжди мала кавалерів, але ніколи довго з нею не затримувалися, все подруга шукала ідеального чоловіка. А по-друге, просто довести мамі, що вона не права.

Але це так, думки несерйозні. Та й взагалі цей Дмитро, можливо, й одружений. А вони з Катериною вже змагаються. Чоловік просто йде оглянути масштаб робіт. Але Іра знала, якщо він Каті сподобається, вона вона неодмінно заманить мужика.

Так і сталося. Ірина з’явилася з квітами, гроші поклала у витончений сріблястий конверт разом із вітальною листівкою. Зайшла у вітальню й одразу зустрілася з ним поглядом. Привіталися.

– Ну ось вам і перше замовлення. Як, беретеся за ремонт? – запитала вона зі смішком в голосі.

– Так, звісно. Ми вже все обговорили.

– Хто б сумнівався, – відповіла Ірина, але тут наспіла Катя, недбало взяла Дмитра під руку і повела за стіл, запрошуючи всіх на бенкет.

Ірина ловила на собі його зацікавлені погляди, але далі за це справа не йшла.

Сиділи вони в різних кінцях столу, Катя на правах іменинниці наполегливо вимагала до себе уваги в розмовах, а коли вона увімкнула музику й потягла Дмитра танцювати, інші гості теж повставали зі своїх місць.

Стало шумно, чувся сміх, хтось підспівував, а Ірина відчула якусь слабість.

Вона непомітно вийшла з вітальні й тихо пішла. Нехай веселяться без неї. І Каті вона не суперниця. Нехай цей чоловік, буде подрузі подарунком на день народження. Не шкода…

Хоча ні, трохи шкода, звісно. Приємний дуже, скромний, з розумними очима й гарними манерами, без обручки…

«Ой, гаразд, – подумала Іра.

– Не велика вже й втрата».

Але тут вона лукавила.

Цей Дмитро їй сподобався і було шкода, що вона пропустила можливість ближче познайомитись.

Натомість Катя свого не пропустила. Мама все ж таки мала рацію, сказавши: «Будь-кого буде обходжувати».

Але ж подруга не знала, що він їй подобається. Це й справді був виправдувальний аргумент.

Вона прийшла додому і звісно ж застала маму. Та щойно закінчила готувати, пахло смачно, але апетиту не було.

– Ти звідки така прийшла? – запитала мама.

– Яка?

– Як у воду опущена. З поминок, чи що?

Мамині слова викликали роздратування, й Ірина не стрималася, відповіла щось у підвищеному тоні, мама образилася, гримнула дверима й пішла, сказавши ображено на прощання:

– Отак до матері говорити! Нахабна!

Ображалася мама рідко. І якщо вже було таке, то як знак, що будуть якісь зміни…

…І їх не довелося довго чекати.

Незабаром пролунав несподіваний дзвінок телефону. Подзвонив Дмитро і запросив її на побачення!

Душа співала, слабість відступила, у квартирі грала запальна музика, під яку Ірина пурхала по квартирі, прибираючи.

А ввечері вона вже поспішала на побачення зі своїм новим знайомим, який стояв неподалік її будинку з квітами й, побачивши Ірину, з усмішкою кинувся їй назустріч!

Так, мабуть, починаються зміни у житті. Дай Боже, щоб на краще…

КІНЕЦЬ.