Я завжди купую дорогі речі, маю гарну зарплату, а потім завжди віддаю все своїй подрузі, у нас однаковий розмір. Та виникли проблеми на роботі і мене скоротили.

Усі свої речі я вирішила продавати. Подруга відразу образилася, але купила туфлі у мене за 600 гривень. Того дня вона у них пішла на дискотеку. А ввечері прийшла до мене: – Що ти мені підсунула?! – кричала Олена.

Згадалася мені тут одна історія, буквально недавно сталася. Розповідаю вам.

Скоротили з роботи. Важкувато було. І вирішила я деякі дрібнички розпродати через групу соцмeрежі. Є у нас місцева група «Купи-продай», я туди розмістила все і ще собі на сторінку зберегла – може хто з моїх друзів зацікавиться. У мене накопичилася пристойна кількість всякого брендового одягу – від хорошого життя.

І є у мене подруга Лєна – якій я постійно раніше віддавала різні речі. Просто так. Мені не потрібні, а на смітник викидати не хотілося. І пощастило, що розмір у нас з нею 1 в 1, ніжки ніби однакові. А я дуже сильно люблю туфлі різні. У мене близько 50 пар взуття – хтось капелюшки колекціонує, хтось блузки. А я ось взуття.

Але тут притиснуло і колекцію було вирішено продавати поступово. Були у мене фірмові туфлі, які я купувала пару років назад за пристойні гроші. У нашої фірми тоді ювілей був і хотілося виглядати дійсно ефектно! Одягала всього 1 раз, зависокі занадто і дуже незручно ходити. Майже нові – навіть наклейка була на підошві! Поставила за 1000 гривень, а тут телефонує подруга, яка побачила мої записи в соціальній мережі.

Відбувся діалог:

– Алочко, ти ті гарненькі туфлі свої вирішила продати? Ну дорого просиш, віддай так? Мені якраз на весілля через тиждень до друзів, хоч покажу себе.

– Лєно, я на мілині. У нас фірму закрили не знаю що там начальство зробило. Трудову поки не віддали, я без роботи.

– Я закохана в ці туфельки! Давай хоч за 500 гривень, ну ти чого заради подруги?

– Менше ніж за 900 не віддам. Мені жити нема на що зараз.

– Гаразд, умовила.

Приїхала до мене, взяла туфлі, дала мені 600 гривень, пославшись, що більше немає.

Гаразд, хоч так. Звикла вона звичайно до того, що їй просто так я все раніше давала. Але часи змінюються. На наступний день зранку переглядаю соціальну мережу, а їй на сторінку хтось фотографію надіслав. На ній вона в клубі і в моїх туфлях.

А я думаю – як в них танцювати можна? Ходити ледве – ледве. У них же взагалі танцювати не можна, це взуття на вихід.

Вже ближче до вечора, пролунав дзвінок у двері. Дивлюся у вічко – Лєнка. Напевно так туфлі сподобалися, що вона хотіла ще щось прикупити. А вона на мене з порога:

– Що ти мені продала? Каблук тріснув! Забирай назад, а мені мої купюри поверни.

– Але я вже витратила, оплатила за квартиру.

– Але навіщо ти мене так підставила?

– Ти ще не заходила на свою сторінку? Ось, подивися – 8 годин танців! Я тут ні до чого. Це взуття на вихід, а не для танців. А знаючи тебе, ти якщо в клуб йдеш, то і валянки поламаєш!

Знітилася Лєнка. Пішла разом з туфлями.

Увечері я пішла до смітника, дивлюся а там бомж мої туфлі розглядає, присвистуючи пісню, каже:

– Полагоджу та подарую своїй, ось зрадіє!

Сміялася довго. Більше ніколи не буду продавати знайомим щось. Краще продати чужій людині і забути.

КІНЕЦЬ.