В мене рано почалося доросле життя, ще в сімнадцять років я створила сім’ю із своїм першим чоловіком, де й народився синок Антон.

Перший шлюб тривав не довго, батько Антона, виявилося, часто любив проводити час у з друзями і “пінним”, тож ми розлучилися, та після цього я не довго була самотньою.

За декілька місяців я познайомилася з Денисом з яким ми жили щасливо п’ять років і привели на світ двох дітей, та після народження другої дитини в нас почалися фінансові проблеми, через що шлюб розпався.

Після цього я декілька років була самотньою, але все одно знайшла чудового чоловіка на ім’я Роман, але в якого була вже дочка – підліток, Дарина.

З Романом ми довгий час зустрічалися, тут я вже не спішила, але врешті решт ми з’їхалися. Дарина живе один тиждень в нас, один тиждень в першої дружини чоловіка.

Тож можна сказати, я мати для майже чотирьох дітей. Антон дуже мені допомагав з дітьми, особливо з наймолодшою, і можливо через це в нього не було дитинства. Та історія зараз не про це.

Старший син зразу мені сказав, що не хоче дітей, я спочатку думала, що переросте, але потім змирилася. Та єдине, що я попросила, щоб про своє бажання, не мати дітей, він відкрито казав своїй другій половинці.

Тоді це було не актуально, але згодом в Антона таки появилась дівчина. Віка одразу знала, що син не хоче дітей і попри те, що сама хотіла стати мамою, все одно продовжувала зустрічатися з Антоном.

Напевно Віка, як і я, надіялася, що все зміниться. Цілих десять років подружнього життя невістка намагалася переконати сина в тому, що їм потрібна дитинка. Спочатку це було не нав’язливо, і не так часто, все-таки були молоді. Та потім тема дітей стала основною причиною “бурі” в їхній сім’ї.

Я не могла нічим зарадити, і не могла змінити ні сина, ні невістку, могла лише надіятися, що все вирішиться якнайкраще. Та на жаль, все стало тільки гірше.

Віка подала на розлучення, що спричинило не одну “бурю”, у всьому звинувачувала сина, а особливо в тому, що змарнувала на нього десять років і втратила той найцінніший час…

Я думала все закінчиться просто судом і розділом майна, та де там, сьогодні невістка на останок вирішила і мені все сказати.

Я знала про розлучення сина, і не очікувала сьогодні побачити на порозі будинку невістку.

Одразу захотіла запросити Віку на чай, але та сказала, що не на довго і одразу ж почала пред’являти претензії стосовно того, яка я погана мати, що я не могла привити Антону правильні сімейні цінності і що через мене все це відбувається.

Я давно не чула такого бруду із сторони інших людей, тому вигнала невістку і закрила за нею двері.

Я думаєте, чи правильно я вчинила?

Хто винен в розлученні? І чи добре я виховала сина?

Джерело