Так вийшло, що після весілля дочка з зятем переїхали жити до мене. Я виділила їм кімнату. Спочатку діти мені допомагали, а потім геть перестали на мене звертати увагу. Важкі сумки з продуктами з ринку несла я сама.

Хоча купувала на всіх. Нещодавно Надія сказала, що чекaє дитину. Дитяче ліжечко ледь помістилося в їх кімнаті. І вони перенесли онука до мене. І так тривало б довго, якби до мене не приїхали син з невісткою.

– І відмовити їм не можу, – скаржиться 57-річна Галина Анатоліївна, – дочка так наполегливо мене просила, щоб вони з чоловіком пожили у мене, що мені довелося на час в свою квартиру їх пустити, тільки не знала, я що це надовго так затягнеться.

Моя дочка Надія довго зустрічалася з Олегом – вони просто проводили час разом, але жили окремо – дочка зі мною, а Олег зі своїми батьками. Про свого обранця Надя мені спочатку особливо нічого не розповідала, лише сказала що живуть його батьки скромно – у них в однокімнатній квартирі мати з батьком, та ще брат Олега – студент і хворий дідусь.

Коли Надя з Олегом зустрічалися майже два роки, то вони вирішили одружитися. При цьому пропозиція була зроблена Олегом. Тільки ось де жити молодята будуть, він не подумав, тому що моя щаслива дочка після пропозиції вийти заміж, приїхала до мене і сказала:

– Мамо, повідомляю тобі – ми з Олегом одружимося! Дату зараз будемо вибирати – через два місяці вже точно я буду заміжньою!

Тоді я з одного боку дуже здивувалася, що дочка мені таке сказала, з іншого зраділа за неї, але все ж запитала:

– Ну а жити ви де будете? Квартиру орендувати?

Але дочка відповіла мені проханням на питання:

– Мамо, ми в тебе з чоловіком поживемо, поки на квартиру грошей не назбираємо. Потім, як назбираємо, переїдемо – кредит візьмемо або ще що-небудь придумаємо.

Так і вийшло, що після весілля дочка з зятем переїхали жити до мене – я виділила їм кімнату, де дочка раніше одна жила, а сама я залишилася жити в своїй кімнаті.

Коли вони заселилися, перший час Олег хоча б трохи мені допомагав, але потім зовсім перестав навіть питати. Мені і сумки доводилося важкі тягати з продуктами з ринку – які для всіх призначалися, і прати їх речі, і в квартирі прибирати – все я робила сама.

На всі мої зауваження дочка тільки руками розводила:

– Мамо, ну ми ж не сидимо на місці, ми накопичуємо потихеньку.

При цьому і за кордон вони їздили відпочивати і машину зять собі оновив – стару продав, а купив подорожче – начебто збирають вони зовсім не на житло.

Через рік, як вони у мене прожили, у моєї доньки народився син – мій онук. Його назвали Артемом. Дитяче ліжечко поставили в кімнаті, де жила дочка з зятем – і то ледве впихнули, тому що там все те дванадцять квадратних метрів планування.

Надя вийшла в декрет, а її чоловік працював – приходив і скаржився дочці, що дуже тісно жити тепер в одній кімнаті з дитиною.

Так минуло ще майже два роки – онука я періодично забирала до себе в кімнату, а потім вже Артем постійно став у мене перебувати – навіть ліжко переставили.

Бігає весь день у мене, грається – як ніби я не бабуся, а мати. Мене такий стан справ не влаштовував – що це таке, мало того, що зять у мене прописався, так ще і дитину свою на мене повісили. Я люблю дуже онука, але я теж маю якесь право відпочити і трошки часу приділити собі, я вже давно не молода.

Коли Артему виповнилося три роки, дочка не поспішала віддавати його в дитячий садок і виходити на роботу, а говорила мені:

– Мамо, ну все одно мені потрібно ще за синочком стежити.

Тільки за сином вона абсолютно не стежила, хіба що погодувати з ранку могла його – це максимум.

Уже й не знала я, що мені робити – як з донькою поговорити. Добре ще мій син Михайло приїхав в гості зі своєю дружиною і донькою – моєю онукою.

Коли він зрозумів, що його сестра з чоловіком живуть у мене таким чином вже більше чотирьох років, допомагати мені не збираються і з’їжджати не планують, він серйозно поговорив зі своєю сестрою. Михайло сказав сестрі прямо при мені:

– Надіє, так робити некрасиво – сіла мамі на шию і ніжки звісила. Дитина твоя, а ти його мамі на піклування віддала, та ще й в квартирі тут живеш, а з’їжджати не збираєшся! Адже є можливість у тебе: чоловік працює, ти сама вже декрет відсиділа, можеш на роботу виходити! Доросле життя у тебе вже давно почалася.

Надя вислухала брата і все ж, як не дивно, прислухалася до його слів. З зятем Михайло теж поговорив потім окремо.

Уже через місяць дочка вийшла на роботу, а ще через три місяці вони все ж оформили кредит на квартиру – взяли двокімнатну, щоб Артемкові було де жити. Зовсім недавно вони туди переїхали – живуть там, потихеньку обживаються. До мене приїжджають, але тільки в гості – посидіти, поспілкуватися, а подекуди і допомогти. Нарешті подорослішала дочка.

КІНЕЦЬ.