Позиція мами мене дуже дратує. Вона відмовляється переписувати на мене квартиру, вона відмовляється писати на мене заповіт, адже є ще й синочок, мій молодший братик.

Цьому молодшому братику все життя дупку цілували, а він виріс розпещеним нарцисом, який спочатку почав міцними напоями балуватися, а потім став і інші речовини вживати.

Через нього мені довелося кинути все в іншому місті де я спочатку навчалася, а потім працювала та переїжджати назад, тому що мама з ним сама не справлялася.

Я працювала в крутій фірмі, там не хотіли мене відпускати у відпустку, бо був саме сезон по роботі, та я й сама розуміла, що не вчасно це затіяла.

Але в мене вибору не було, мама дзвонила і плакала в трубку, їй було страшно, вона до ладу нічого пояснити не могла. Я вся на нервах, розуміла тільки, що там щось погане коїться і це пов’язано з братом.

Відпустку мені не дали, запропонували звільнятися. Довелося, а що робити? Там же мамі погано, треба терміново їхати та рятувати становище.

Приїхала. Ситуація насправді була поганою. Брат почав до мами ходити, вимагати грошей, а якщо вона їх не давала, то він виносив речі з дому.

Питання, чому мама не викликала поліцію, навіть не прозвучало. Тому що мама не хотіла, щоб у сина були проблеми. А що як його поб’ють та посадять.

Синочку двері у квартиру виламувати можна, речі виносити можна, гроші в матері красти можна. А його самого до поліції не можна.

Мама в істериці, у квартирі з техніки лише холодильник та пральна машинка залишилися, бо братик його винести не зумів. Довелося вирішувати питання. Міняти двері на залізні, щоб у нього сили не вистачило її вибити. Спускати пару разів братика зі сходів, бо він не розумів нормальної мови.

Я два місяці розбиралася з цими проблемами, доки до брата дійшло, що тут йому більше нічого не перепаде. А потім ще й мама злягла. Просто чудово. Я судомно шукаю роботу, мама в лікарні, десь по підворіттях брат лазить. Не життя, а мрія.

Але нічого, ми пережили цей момент. Мама одужала, виписалася, наче навіть заспокоїлася трохи. Брат припинив у двері ломитися, а я знайшла роботу.

Звичайно, зовсім не те, що я отримувала раніше, але на життя вистачало. Я купила все, що брат встиг винести, підремонтувала де-не-де квартиру, маму ліками забезпечувала.

Жила я з мамою, бо їй було страшно. У неї, мабуть, пунктик з’явився. Боялася, що син її знову двері виламувати почне. Але я й сама не прагнула поки що жити окремо. Всі гроші йшли на купівлю техніки, ремонт та мамине лікування. Куди ще й житло винаймати?

За три роки, що я з мамою знову живу, брат приходив ще раз п’ять. Нічим для нього ці походи не закінчувалися, кожен раз він натикався на злу мене, а я з ним розмовляла не лагідно. Тому він припинив ходити.

Нещодавно у нас із мамою зайшла розмова про квартиру. Я розмірковувала, що треба мені брати іпотеку, а мама сказала, що після неї квартира залишиться, тільки її з братом ділити доведеться.

Мене як струмом вдарило. В сенсі? Я з цим покидьком ділитиму квартиру, яку я оплачую, ремонтую, обставляю після його набігів? А чого б це раптом?

Я думала, що мама або перепише на мене квартиру, або оформить заповіт. Але ні. У мами й в думках такого не було.
– Він теж мій син, може, він ще зміниться, та щось зрозуміє, – заявила мама.

А може й ні. Тоді мені доведеться з цим залежним справу мати. Дуже справедливе рішення з боку мами. Мене таке не влаштовує.

Я і далі допомагатиму мамі, оплачуватиму житло, робитиму ремонти, а потім із братом, який п’є та вживає речовини, спадок ділити? А з чого йому взагалі спадщину отримувати?

Він до сімнадцяти років жив на всьому готовому, потім почав пити, його відмивали, лікували, а він не зупинився та почав далі себе знищувати, з квартири речі виносити і йому ще спадщина за це належить? Мені здається, мама трохи з головою не дружить.

КІНЕЦЬ.