Олег сидів на кухні за столом і їв борщ. Раптом на порозі зʼявилася його дружина Ілона.

– Олеже, ти мені все життя зіпсував! – несподівано почала вона.

Олег здивовано відклав ложку вбік.

– Так? – перепитав він. – І чим же ж, цікаво? Тим що одружився з тобою?

– Саме так! У мене такі плани були. Ех… А тепер не живу, а не зрозуміло, що роблю!

– Знаєш, Ілоно, думаю, тобі гріх скаржитися на своє життя.

– Ти по продукти сходив? А одяг розвісив? Там пралка вже випрала?! Як мені це вже набридло, все на мені!

– Невже? Ти не готуєш, не прибираєш, чим же ти так втомлена? Я з донькою все самі робимо…

– Та яка різниця, хто що робить! Ти ж знаєш, що побут – це не моє, я вище цього.

Я ж могла могла стати відомою. Але ні. Працюю касиркою. Вийшла за тебе заміж…

І ще. Глянь на себе. Животик он виглядає. Ех, а біля мене стільки хлопців гарних крутилося, так ні, тебе вибрала…

І дочка на тебе схожа вродилася, от не пощастило дівчинці!

Олег раптом скочив з-за столу і вирішив діяти.

– Слухай, Ілоно, мені набридло вже вислуховувати, який я поганий чоловік! Знаєш що, а подивися на себе у дзеркало. Що ти бачиш?

Жінку, яка ніколи не займалася нічим, окрім лежання на дивані. Волосся рідке з сивиною, подвійне, хоча ні, вже потрійне підборіддя…

Ну що, приємно слухати таке? От і мені ні…

І взагалі, ти неосвічена жінка. З тобою поговорити навіть нема про що. І господиня ти ніяка. Не розумію, чого я терпів усі ці роки…

На мене жінки заглядаються. Але ж я порядний сім’янин. Якщо я такий поганий для тебе, то не хочу більше тобі надокучати. Я вирішив розлучитися і розпочати нове життя. Мені набридло слухати твої образи і сварки!

Дочку можу взяти з собою, якщо дозволиш. Жити поки що будемо у моїх батьків, а потім придумаю щось, не пропадемо. Будеш бачитись з донькою, коли захочеш. Квартира тобі дістанеться. Може, зустрінеш того самого свого багатія, чи красеня, кого ти там хочеш!

Ілона здивовано підняла брови. Та як він посмів таке говорити! Її без п’яти хвилин відому співачку з нерозкритим талантом!

– А знаєш що, Олеже, а давай! І Лізу забирай! А я буду кар’єру будувати, ви скоро побачите моє ім’я на всіх афішах! Ти ще згадаєш мене! Бач, розговорився, як. Жінки на нього задивляються… Ха–ха–ха!

І Олег поїхав. Дочка захотіла жити з ним. І навіть не сумувала за мамою…

…Минуло пів року.

– Алло… Олег… Ой, Олеже. Як ви там? Як Ліза? Давно не дзвонить мені, у гості не приходить…

– Привіт, Ілоно. У нас все добре. А ти як поживаєш? На гастролях, мабуть, весь час?

– Та які там гастролі… Ніхто не хоче звертати увагу на мій талант. Іди, кажуть, квитки продавай далі. В особистому житті теж нічого хорошого. Мала якогось залицяльника, квіти дарував мені, думала кохання, та де там. Зарплату взяв мою і шукай вітра в полі…

Мені недобре без тебе. І Лізи. Сумно самій. Готувати почала, несмачно виходить, тебе згадую весь час.

Знаєш, я тільки тепер зрозуміла, як ти мені потрібен. Повертайтесь, будь ласка…

– Пізно ти зрозуміла, Ілоно. А нам добре без тебе. Жодних сварок, галасу. Я втомився всі ці роки. Щиро кажучи, я це робив через доньку. Вона теж слова доброго ніколи не чула від тебе, одні претензії.

Я почав нові стосунки з чудовою жінкою. Лізі вона теж подобається, думаю, одружимося скоро. Тобі теж бажаю щастя. Бувай!

Ілона дивилася на телефон, а сльози капали прямо на нього. А вона ж просто хотіла бути щасливою…

…Часто люди не цінують свого щастя. Їм здається, що он, десь там за обрієм, на них чекає світле майбутнє.

Хтось дійсно знаходить «те саме», а хтось залишається ні з чим…