Дочка від попереднього шлюбу стала мені обузою. Я нічого не кажу, Іванка хороша, але те, що вона росла без батька, далось в знаки. В нас двокімнатна квартира, в одній кімнаті ми з чоловіком і спільною дитиною, в іншій Іванка.

Але тепер є можливість Іванці з’їхати від нас, бо чоловік отримав в спадок від мами квартиру. Тільки дочка ні в яку. А аргументи в неї, хоч стій, хоч падай. Як мені бути? Дівці ж вже двадцятка стукнула!

Зараз ми живемо у двокімнатний квартирі, але так було не завжди. Спочатку ми з моїм, тепер вже колишнім, чоловіком Петром жили в гуртожитку, а потім нам в спадок перейшла квартира моєї бабусі.

В той час нам прийшлося робити в оселі ремонт, потім ми дізналися, що я чекаю дитину, і це все дуже наклалося одне на друге.

Донька Іванка з’явилася на світ майже на місяць швидше ніж потрібно, тож грошей ішло багато, щоб наша дитинка викарабкалася.

Через хвилювання в мене не було молока, чоловік влаштувався на другу роботу. Це все призвело до того, що після того як виповнилося два роки доньці, ми розлучилися.

Хоч я мала де жити, адже квартира залишилася за мною, але прийшлося мені важко. Треба було багато працювати і добре, що моя мама могла іноді сидіти з Іванкою.

Я довгий час навіть не дивилась на інших чоловіків, бо на це просто не хватало часу, та й ті, кого я зустрічала, геть не годилися на роль батька для Іванки.

Минуло багато років Іванка підросла їй виповнилося 15 років і лише тоді я почала влаштовувати своє життя.

Тоді я й познайомилася з Ігорем, ми з ним десь пів року зустрічалися, а після з’їхалися, а згодом я зрозуміла, що при надії вдруге.

Іванка на початку була не проти нашим стосункам, та коли дізналася, що стане не єдиною дитиною в сім’ї, то так і не змогла прийняти Ігоря, за батька. Зараз ми з донькою більше схожі на співмешканців, ніж на сім’ю.

У 20-річної дочки від першого шлюбу своя кімната. Ми з чоловіком та з 4-річною донькою в іншій кімнаті. Пішла з життя мати чоловіка, звільняється однокімнатна квартира.

Ми там зробили ремонт. Весь мотлох викинули, купили все нове. В нас з донькою була домовленість, що та переїде коли ми закінчимо ремонт.

Але донька відмовилася туди переїжджати, не хоче і все. Вагомих аргументів у неї немає, тому що їздити до університету їй ближче набагато.

Квартира маленька, але світла, там все нове. Відмовки її – техніка дешева, меблі купили її не запитали, будинок старий. Їй там не подобається, все її там дратує.

Хлопців вона змінює як рукавички, є робота, університет закінчить через 2 роки. Час бути дорослою і самостійною. Етап ласкавих умовлянь пройдено, зараз уже стався серйозний конфлікт.

Моя донька стала мені в тягар. Іванка давно не допомагає в будинку, робить якщо щось тільки для себе. Ставлення з вітчимом у них натягнуті, сестру не любить, ніколи мені з нею не допомагала, але тут я не наполягала ніколи.

Я розумію, що не маю права свої проблеми на неї вішати і їй заважати вчитися, вона повинна займатися собою. Але не знаю, як умовити доньку жити своїм дорослим життям.

Вона стала зовсім зайвою у моїй родині. Ми мали домовленість, що коли зробимо квартиру, яка дісталася Ігорю у спадок, то донька переїде і ось прийшов день, який вона завжди відтягувала.

Я навіть вирішила самостійно зібрати її речі, а Іванка ні в яку, тільки зчинила “бунт” і зачинилася в кімнаті.

Ось що робити? Невже немає способу все виправити? Що порадите в такій ситуації?

Джерело