Мені здається, ми з Оленкою були знайомі все життя. З самого дитинства я знав, що одного разу одружуся з нею. Вона не поділяла моїх дитячих мрій. У неї щотижня в дитячому садку був новий “чоловік”, а мене вона гордо кликала своїм найкращим другом.

У шкільну пору нічого не змінилося. Я так само сприймав її, як любов всього свого життя, а вона вважала мене своєю “подружкою”, з якою можна попліткувати про хлопців.

Це дратувало мене, але я намагався бути терплячим. Вірив, що наприкінці цієї дружби нас з нею чекає наше спільне довго та щасливо. Саме тому поблажливо реагував на кожного, хто з’являвся поряд із нею.

Ішов час, але майже нічого не змінювалося. До наших двадцяти п’яти років вона вже встигла невдало побувати одружена, а я так само був самотній. Якщо чесно, ладен був здатися, якби не один випадок.

Їй потрібна була операція середньої складності. Вона страшенно хвилювалася, але я запевнив, що це все дурниці, адже її хірурга я знаю і, тим більше, особисто асистуватиму йому, так що простежу, щоб усередині нічого не забули.

Як я й казав, все пройшло успішно. Я був поруч із нею, коли вона виходила з наркозу. Було смішно спостерігати її в такому стані, поки вона не сказала, що хоче за мене заміж. Я знав, що Олена марить, але серце стиснулося від почутого.

Коли вона прийшла до тями, я розповів їй про все, що вона наговорила. Сумнівався, чи варто говорити про її наркозне бажання заміжжя зі мною, але все ж таки сказав.

Олена почервоніла і відвернулася.

– Та гаразд тобі, ми знайомі сто років. Думаєш, я сприйняв все серйозно? – я спробував її заспокоїти.

На мій подив, вона рішуче повернулася до мене і сказала, що це вирвалося її підсвідоме бажання.

– Я ж знаю, як ти до мене ставишся, як дивишся на мене. Може, варто спробувати? — несміливо спитала вона, а я ладен був кричати від радості.

Я, звісно, ​​погодився. Усі мої нерви відразу окупилися.

У нас були ідеальні стосунки, повні довіри та кохання. Мені так здавалося, принаймні тому, що ми часто бували разом, нам було комфортно, і ми майже не сварилися.

А як дивно було знати, що Олена нарешті моя! Усередині мене все раділо.

Я постарався зробити весілля її мрії. Врахував всі недоліки першого весілля Олени, і наше торжество було краще стократ, а підтвердженням були палаючі очі і широка посмішка нареченої.

І все в нас з нею було чудово, ніби я спав і мені снився найкращий сон у моєму житті. Для зовсім вже повного щастя мені хотілося дитину, але не виходило. Я не впадав у відчай і сподівався на краще.

Одного разу Олена зачастила бігати гуляти до подружок, причому вбиралася так, ніби на конкурс краси збиралася. Пояснювала тим, що хоче виглядати краще за всіх, а я був і не проти.

До того фатального дня, коли мене попросили змінити нічні зміни. Я хотів зробити коханій сюрприз. Купив шикарний букет, суші та пляшечку напою. Хотів улаштувати романтик.

Але, як виявилося, романтик у неї вже був із кимось іншим. Я застав її з якимсь чоловіком на нашій кухні. Я завмер, здавалося, що серце ось-ось вистрибне з грудей і поскаче кудись подалі.

Олена швидко зорієнтувалася. Вигнала горе-коханця і почала заспокоювати мене. Говорила, що це її колега. Вони сиділи у нас, бо обговорювали робочий проєкт. А те, що я бачив – дурна помилка. Чорт поплутав не інакше.

Попросила вибачення мало не стоячи на колінах. Казала, що любить мене більше за життя, і подібне більше не повториться ніколи.

І я повірив. Сподівався, що це справді безглузда випадковість. Лише попросив із колегою всі проєкти обговорювати на роботі. Олена запевнила, що це було вперше та востаннє.

І все стало так, як було раніше. З подружками вона тільки почала бачитися рідше, але я був тільки радий проводити з нею більше часу разом.

Я відчував, що щось йде не так, але не міг зрозуміти, що саме. Все було як раніше і ніщо не вселяло підозр.

Поки одного разу, прийшовши з роботи, не виявив чоловічі черевики в передпокої. Пам’ятаючи про минулу зраду, я напружився. Далі мене зустріли розкидані жіночі та чоловічі речі, ніби їх стягували в нетерпінні.

Думаю, ви вже здогадалися, що чекало на мене в спальні. Горе-коханці так захопилися одне одним, що не стежили за часом. Я не міг повірити, що все повторилося.

Олена, скориставшись моїм ступором, швидко вивела коханця, спробувала згладити кути, але я не дозволив. Тоді вона пішла у наступ.

– Ну, вибач мені, що не сказала раніше. Так, я розлюбила тебе, розлюбила. Ти завжди був таким хорошим, але без вогника, а мені це потрібно, розумієш? У нашому шлюбі не було такої потрібної мені іскри.

Я попросив її зупинитися і не розбивати мені ще більше серце. Ми домовилися обговорити наше розлучення наступного дня, бо мені треба було все переварити.

А наступного дня, коли я був на роботі, мене не застало зненацька повідомлення від неї з одним словом. “Пробач” – і тут я зрозумів, що обговорювати Олена нічого не збирається.

Увечері я не виявив ні її речей, ні великої суми грошей. Ми збиралися купити машину. Відклали пристойну суму, щоби не влазити в кредити. Вона забрала все.

Я не шукав її, не бачив сенсу. Найприкріше, що я досі люблю і сподіваюся, що вона таки знайшла своє щастя. А я впораюся якось

КІНЕЦЬ.