Коли я зустріла Матвія, то була упевнена, що доля мені подарувала другий, і тепер вже щасливий, шанс. Я вже була заміжня, маю шестирічну донечку Злату. Матвій швидко з наю подружився, ми також мріяли про спільних діток, одного чи двох.

Побралися ми офіційно всього кілька місяців тому. Для Матвія це перший шлюб. Живе він з матір’ю у селі, де немає ніякої інфраструктури і навіть нормального мобільного зв’язку. Але траса близько, ми маємо машини, працюємо в місті. Тобто жити ми стали в селі.

Мати чоловіка спочатку до мене добре ставилася. Я самодостатня людина, відносно гарно заробляю. Матвій працює тиждень в столиці, тиждень – в районі. Тобто ми часто без нього.

І стосунки зі свекрухою у мене зіпсувалися, бо Анна Петрівна не приймає мою дочку, у неї ж є рідні внуки, справжні. Нещодавно стався інцидент зі свекрухою через Злату – мала взяла якусь її річ, не запитавши. Я донці пояснила, що так не можна робити, але від свекрухи стільки вислухала – що ми тут ніхто і звати нас ніяк.

З того часу я Матвію весь час говорю, що треба переїхати в інше місце, в місто, аргументую тим, що дитина ходить в садочок, у Злати дошкільна освіта і гуртки, і мені дуже не зручно добиратися з міста в село. Але він не погоджується.

Коли Матвія немає вдома, його мати каже мені, що якщо між нами знову станеться якась суперечка, то її син буде на її боці, вона йому все піднесе відповідним чином. Ось прямо так мені й каже!

І ось я вже зовсім не впевнена, що зробила правильний вибір. Не знаю, як мені донести до чоловіка, що якщо ти збудував сім’ю, то треба жити окремо? Підкажіть будь ласка порадами!

Дитину мою вона не приймає, це дуже очевидно, робить їй зауженная за кожну дрібницю. Буває, що злата моя грається з її рідними онуками (вони однолітки майже), а потім донечка до мене підходить і каже:

– Мені Костик сказав, що я тут ніхто, це не мій дім! – звичайно, дочка в сльозах.

Я її по-іншому виховувала, і сама вихована по-іншому, звідки діти 6-7 років таке говорять? Значить, чують про що розмовляють дорослі. У свекрухи всього троє синів, які поки що нічого особливого не досягли у житті, навіть мій Матвій.

Словом, я втомилася так жити, якийсь невизначений стан, очікування чогось. Підкажіть, що робити. Немає сил моїх боротися з цим усім, жити в селі з людьми не мого рівня.

Всім дякую за увагу, слова підтримки і поради.

Джерело