Всі ці роки я зазнавала зради чоловіка, намагаючись зберегти сімейне щастя заради наших дітей.

Але коли наша молодша дочка вийшла заміж і покинула будинок, залишивши нас удвох, щось у мені зірвалося. Мені стало нестерпно думати про те, що я прожила все життя, терплячи зраду, і десь у глибині душі я вирішила помститися.

Я знайшла хлопця на сайті знайомств. Це був легковажний вчинок, але я була засліплена бажанням помсти.

Наші зустрічі ставали все частіше, поки одного разу мій чоловік не повернувся додому з нічної зміни раніше.

Він застав нас разом і, не стримуючи гніву, вигнав мене надвір в одному халаті. Наступні дні були сповнені розмов і пліток. Чоловік розповів усім — нашим дітям, родичам, друзям — про мою «зраду».

Коли я намагалася пояснити свої дії, розповісти про роки його зрад, мені лише відповідали: «Але ж він чоловік, йому це властиво». «Як це може бути виправданням?»

– Запитувала я в розмовах. «Чому його дії виправдовуються, а моя спроба помститися викликає таке обурення?»

Мені було боляче й самотньо. Моя дія, вжита на хвилі відчаю і бажання покарати його за роки зради, лише спричинила засудження.

Я усвідомлювала, що моя помста не принесла мені полегшення, а лише посилила біль та розлучення з сім’єю.

У глибині душі я знала, що ні моя, ні його зрада не можуть бути виправдані.

Але найбільше мене вражало подвійне ставлення суспільства до чоловічих та жіночих вчинків. Цей досвід назавжди змінив моє сприйняття справедливості та рівноправності у відносинах.

КІНЕЦЬ.