Живемо ми з Андрієм в його будинку. Ну як, не зовсім його. Крім нас тут також живуть його брат і братова дружина. У нас одна спільна кухня, продукти на всіх і таке інше.

Дружина брата взагалі не має поняття про якусь елементарну чистоту. Віка ця за собою не прибирає ніколи. Посуд після них немитий стоїть кілька днів. У перший рік шлюбу я щодня мила за всіма, прибирала, вичищала кухню до блиску.

Але як народилася Міланка, я фізично не встигаю бути служницею для всіх, а зараз ще й другу дитинку чекаю. І там ми живемо вже майже чотири роки.

У Віки теж двоє дітей, але їх доглядає няня, а Віка весь день вільна і спить. Я втомилася бачити кухню всю масну і закопчену, в не митом посуді, а чоловіку моєму байдуже, він на роботі цілими днями, потім їсть і спить. Андрій став останнім часом якимось усуненим і незадоволеним усім.

Говорити щось Віці марно, то те саме, що й зі стіною поговорити. Її чоловікові теж комфортно, мабуть. А що робити мені? Гору посуд кожен день за кимось мити вже сил немає.

Свекруха зі свекром за кордоном і я їх до пуття не знаю – говорити про це з ними ніякого сенсу. А чоловік окремо жити не хоче, каже, що навіщо платити за орендоване, якщо є своє.

Переїхати мені назад до мами і бути там – теж не варіант, там у них з моїм вітчимом восьмирічні спільні близнята. Я їх дуже всіх люблю, але жити з ними під одним дахом на постійній основі – не варіант. та й взагалі я наче люблю чоловіка, ще одна дитина буде через сім місяців.

Але й тут жити мені все складніше. І справа навіть не тільки в цьому посуді, а й у купівлі продуктів харчування, у приготуванні їжі – це все на мені, гроші Данило дає, але мені від того не легше.

Якби не мій делікатний стан, я б можливо пішла, вийшла на роботу, найняла собі квартиру і няню, або мама б допомагала з Міланкою – мама не проти. Але ж я при надії.

Маму засмучувати не хочу, а більше у мене про все це нікому розповісти. Тому пишу сюди і прошу якихось думок і порад, як мені покращити своє життя. Всім буду вдячна!

Джерело