Лежав я того дня на дивані, розмірковуючи про минулі події тижня та відновлюючи сили. Раптом пролунав звук дверей, і в кімнату вдерлася схвильована дівчина, немов знайома мені.

— Вибачте, я… Мене переслідував собака, і я не знала, куди бігти…! — захекавшись, почала вона, ледве переступивши поріг.

Я на мить спантеличився, але потім усміхнувся, уявивши, яку картину вона могла бачити, рятуючись від погоні. Не встиг я вимовити жодного слова, як почув знайомий скребок маленьких лап об підлогу.

— Це просто мій пес, Чарлі!

— сказав я, роздивляючись мого маленького пухнастого друга, який увійшов до будинку і з цікавістю дивився на нас обох.

Дівчина з полегшенням зітхнула, бачачи, що “грізний переслідувач” розміром не більше за кішку і явно не становить загрози. Але коли Чарлі радісно підбіг до неї, вона зненацька скрикнула і інстинктивно підстрибнула мені на руки.

– Ой! Вибачте, я так боюся собак, навіть маленьких… — зніяковіло промовила вона, коли вже набула спокою.

— Нічого страшного, він звик вітати всіх так енергійно.

Чарлі, будь хорошим хлопчиком, дай дамі перепочити, — посміхаючись, я погладив Чарлі по голові, він, здавалося, не розумів, чому така метушня через його звичайне привітання.

Ми з дівчиною засміялися, і атмосфера в кімнаті стала набагато легшою. Я запропонував їй чашку чаю, щоб вона остаточно заспокоїлася після несподіваної пригоди.

— Дякую, я думала, це буде звичайний спокійний вечір, а виявилося… — вона посміхнулася, беручи чашку з гарячим напоєм.

— Ось так іноді буває: Чарлі робить моє життя цікавішим, — відповів я, і ми обоє розсміялися. Так почалася наша дружба, випадково і дивно, завдяки маленькій пухнастій істоті та напіввідчиненим дверям…

КІНЕЦЬ.