Марія побачила свою майбутню свекруху Лідію Іванівну лише за день до весілля.

Юрій раніше всіляко оберігав наречену від знайомства зі своєю матір’ю, яка з двох років виховувала його одна.

На всі запитання Марії чоловік жартівливо відповідав, що якщо вона познайомиться з Лідією Іванівною, то втече.

Так знайомство зі свекрухою відкладалося на невизначений термін. Коли Юрій зробив пропозицію дівчині і вона погодилася, виходу більше не залишалося.

Запрошуючи матір на своє весілля, чоловік сильно нервував, незважаючи на те, що йому днями перевалило за тридцять.

– Мамо, я одружуся за два тижні. Запрошую тебе на наше з Марійкою весілля, – незручно промовив Юрій.

Мати нічого не відповіла на слова сина, і в телефоні запанувала тиша.

– Цікаво, що ти мені вже говориш не про народження онука, а тільки про весілля, – хитро промовила Лідія Іванівна.

– Я пам’ятаю, як ти раніше реагувала на мої слова про те, що в мене з’явилася дівчина, тому я не став забігати наперед, і сказати тобі тільки тоді, коли вирішив одружитися, – виправдався перед матір’ю чоловік. – Ти приїдеш?

Жінка у відповідь важко зітхнула, але не сказала синові ні так, ані ні. Здавалося, вона була незадоволена тим, що син надумав у тридцять років заводити сім’ю.

– Гаразд, я подумаю. Якщо поїду, попереджу заздалегідь, – пробурчала Лідія Іванівна і, не попрощавшись, поклала слухавку.

Стосунки між матір’ю та єдиним сином близько десяти років були натягнуті.

Жінка вважала своїм обов’язком втручатися у життя підростаючого сина, чому той почав активно чинити опір.

У результаті між рідними людьми стали відбуватися сварки, які зазвичай призводили до місячного мовчання.

Востаннє розбрат призвів до того, що Лідія Іванівна та Юрій не спілкувалися пів року.

Чого гріха таїти, навіть на весілля чоловік не надто й хотів кликати свою матір. Якби можна було, він обійшовся б без неї.

Проте, передчуваючи засудження з боку родичів Марії, Юрій наважився таки її запросити.

Роблячи цей крок, він був упевнений, що жінка буде незадоволена всім, починаючи з нареченої до святкового столу.

Десять днів Лідія Іванівна мовчала, і син уже вирішив, що вона не потішить його своєю присутністю.

Проте за чотири дні до весілля мати зателефонувала Юрію та повідомила, що вирішила приїхати.

– Єдиний син не щодня одружується, – виправдала своє рішення Лідія Іванівна, яка не хотіла зізнатися йому в тому, що скучила.

Чоловік вдав, що не здивований рішенням матері, і попросив її по приїзді зателефонувати йому.

За добу до весілля Лідія Іванівна приїхала до міста, де жив Юрій. Син зустрів її на вокзалі й відвіз у квартиру, де він проживав із Марією.

Усю дорогу жінка мовчала. Було видно, що вона досі ображена на Юрія за минулу сварку.

Біля під’їзду чоловік вирішив попередити матір про те, що у квартирі буде не лише він, вона та його майбутня дружина.

– Мама Марійки та її тітка теж приїхали сьогодні. У нас невелика квартира, доведеться якось потіснитися, – сказав матері чоловік.

– Цікаво, як: запросив мене і селить незрозуміло куди й незрозуміло з ким разом, – задумливо цокнула язиком Лідія Іванівна. – Я думала, ти подбаєш про те, щоб твоя мати жила в хороших умовах.

– У мене немає зайвих грошей на готель, – Юрій припинив усі претензії матері на корені.

Жінка одразу ж замовкла й ображено дивилася в одну точку. Син спідлоба зиркнув на матір і, плеснувши долонями по керму, сказав:

– Приїхали.

Поки вони з Лідією Іванівною піднімалися на потрібний поверх, мати бурчала собі під носа невдоволення з приводу того, що він ганяє слабу жінку сходами.

Коли вони опинилися перед дверима квартири, Юрій зиркнув на матір і процідив.

– Мамо, поводься, будь ласка, нормально хоча б сьогодні.

– Тобі хіба було колись за мене соромно? – з образою відповіла жінка.

– Я говорю про всяк випадок, – уточнив чоловік і відчинив двері.

Через кілька секунд вони опинилися у квартирі. Почувши стукіт дверей, з кухні виглянула кароока брюнетка.
– Здрастуйте, – зніяковіло посміхнулася дівчина і представилася Марією.

Лідія Іванівна насупилась і замість привітання сухо кивнула головою майбутній невістки.

Подібно вона привіталася і з іншими родичами свого сина.

Бажаючи згладити натягнуте знайомство, Марія запросила свекруху разом із усіма за стіл.

Лідія Іванівна з невдоволенням на обличчі присіла на стілець і склала руки на грудях, показуючи всім оточуючим своє “фі”.

Однак як тільки дійшло до ігристого, мати Юрія несподівано пожвавилася. Спершу вона була весела, а потім раптом влаштувала сварку.

– Синку, на кого ж ти мене вирішив покинути?! Навіть слова не сказав, що в тебе хтось є, а одразу весіллям приголомшив, – гірко заплакала жінка. – Дозволу не спитав. Невже моє благословення для тебе нічого не означає?

– Мамо, вгамуйся, – чоловік гнівно подивився на матір. – Я ж тебе просив…

– Ось навіщо тобі одружуватися? – хитаючись, Лідія Іванівна вийшла з-за столу. – Наречена ж твоя… Ніяка! Материнське чуття не обманеш!

Юрій вискочив за матір’ю і, взявши жінку за руку, повів у кімнату.

– Лягай спати! Якщо ти завтра будеш у такому стані, тобі доведеться залишитися вдома! – сказав він і вказав Лідії Іванівні на ліжко.

Жінка почала галасувати і говорила синові звинувачення в тому, що він ніколи її ні в чому не слухає.

– Треба було тебе не кликати, – сердито сказав Юрій і вийшов з кімнати.

Поведінка свекрухи Марії та її родичам не сподобалася. Вони багатозначно перезирнулися, зробивши однакові собі висновки.

Наречена навіть почала турбуватися з приводу весільної сукні, яка висіла в кімнаті, де була Лідія Іванівна.

Однак, як виявилося, жінка не звернула на неї цього вечора жодної уваги.

Сюрприз чекав наречену наступного ранку, коли вона почала готуватися до поїздки в ЗАГС.

Юрій встав раніше за всіх і поїхав до своїх друзів, щоб теж встигнути підготуватися.

Щойно дівчина зайшла у кімнату, то побачила, що свекруха, схопивши її весільну сукню, потягла її на балкон.

– Жодного весілля не буде! – заявила Лідія Іванівна і викинула сукню вниз.

Марія остовпіла, побачивши, що зробила мати Юрія. Зі ступору дівчина вийшла тільки через пару хвилин.

Крім нареченої, витівку Лідії Іванівни побачила й мати Марії. Жінка зреагувала дуже швидко.

Миттю вона вискочила з квартири і кинулася під вікна, щоб встигнути її підняти, поки не забруднилася.

Поки жінка бігала по сукню, невістка і свекруха сварилися.

– Не вийдеш ти заміж за мого сина! – рішуче заявила Лідія Іванівна.

– Вийде, – мати нареченої, дбайливо тримаючи в руках весільну сукню, заскочила у квартиру. – Марійко, зараз трохи заперемо поділ, і все. Добре, що вночі не було дощу.

– Треба було сукню цю порвати! – з досадою прошипіла Лідія Іванівна.

– Обійдешся! – грізно зиркнула на жінку сваха. – Краще сама одягайся в РАГС, а то я зараз швидко твоєму сину скажу, що виробила його мати, і поїдеш ти додому!

Лідія Іванівна зневажливо глянула на майбутню родичку і пішла перевдягатися у ванну кімнату.

Через годину наречена з ріднею поїхали і ЗАГС. Жінка відмовилася їхати разом із ними й викликала таксі.

У ЗАГСі Лідія Іванівна стояла з похмурим обличчям і не хотіла приєднуватися до спільної веселощів.

Після реєстрації жінка навіть не спромоглася привітати молодих із одруженням.

У ресторані вона також сиділа з кам’яним обличчям. Коли черга дійшла до привітань, Лідія Іванівна відкликала убік тамаду і заявила, щоб той не надумав підходити до неї за тостом.

Від нічого робити жінка сиділа з ігристим і вже до середини вечора була дуже весела.

Вечір без пристрастей не обійшовся. Однак, коли Юрій зрозумів, що ось-ось станеться сварка, він поспішив забрати матір із весілля.

Наступного ранку, тільки-но вона розплющила очі, чоловік наказав їй збирати речі.

Увечері Юрій відвіз матір на вокзал. Він був у курсі інциденту з весільною сукнею і вирішив, що їй більше нема чого робити у нього в гостях.

Зустріч через рік так і не зблизила матір із сином. Навпаки, весілля лише віддалило їх…