– Марино, ти не заслуговуєш такого чоловіка як я, ніяк тобі до мене не дотягнутися, – останнім часом все частіше повторював мені мій чоловік.

Не знаю, чого він хотів досягнути, але в підсумку я сама пішла від нього, і зовсім не шкодую про це. Так, я стала жити значно скромніше, але зате мені спокійніше на душі.

Якби мені хто сказав, що моє життя ще може так круто змінитися в 40 років, я б ніколи не повірила. Ми з чоловіком прожили у шлюбі 15 років, жили дуже заможно, але чим більше у мого чоловіка ставало грошей і знайомств, тим гіршими ставали наші з ним стосунки.

Коли ми одружувалися, у Ярослава нічого не було. Мені дісталася від бабусі однокімнатна квартира, і ми в ній були щасливими.

Та в мого чоловіка було багато амбіцій, він хотів бути заможним, мати багато грошей і багато впливових друзів.

Спочатку я не бачила в цьому нічого поганого, навпаки, теж хотіла вирватися із бідності, тому як могла допомагала йому.

Ми разом їздили на великий ринок в Хмельницькому, купували товар, і продавали його. Так ми заробили свій стартовий капітал. Потім чоловік по-трохи став розкручуватися. Я була його підтримкою і опорою у всьому.

Але за 15 років він дуже змінився, став зверхнім і неприступним. Я на власному досвіді переконалася, що гроші дуже змінюють людей. Чоловік став всюди ходити один, навіть в театр ходив з своїми впливовими друзями, а не зі мною. Він наче соромився мене.

Так, ближче до 40-ка років моя зовнішність змінилася, але і Ярослав не молодів, проте він вважав, що гроші вирішують все. І хоч практично ми їх разом заробляли, але чоловік постійно мені говорив, що це він мене годує і утримує. Як жінці, мені це було дуже неприємно.

В минулому році на мій день народження чоловік не подарував мені навіть квіти, а коли я запитала його, де мій подарунок, він вкотре сказав, що мені і так з ним занадто пощастило, і що він – просто подарунок долі для мене.

Це була остання крапля, я зібрала свої речі і пішла від нього. Ярослав мене не затримував, але попередив, що при розлученні мене чекає сюрприз. Виявилося, що весь свій бізнес він так хитро оформив, що мені не дісталося нічого.

Дітей у нас не було, чоловік теж казав, що в усьому винна я.

Після розлучення я повернулася до своїх батьків, мені треба було взяти паузу і відпочити, щоб зрозуміти, як жити далі. Якось я гуляла в парку біля будинку, і мене хтось окликнув. Це був мій однокласник Олег, ми з ним за одною партою сиділи.

Він дуже зрадів нашій зустрічі, ми проговорили з ним кілька годин. Потім була ще одна зустріч, і ще одна, і так ми стали зустрічатися.

Олег ще жодного разу не був одруженим, і він зізнався мені, що ще зі школи мене любить. В підсумку, відразу після розлучення я вийшла заміж і через 9 місяців народила дитину.

У нас з Олегом невелика, але дуже затишна квартира. На вечерю ми їмо макарони з котлетами, а не лобстерів, але я ні про що не шкодую, адже у мене є найважливіше – любов і підтримка, а ще – душевний спокій. І все це значно важливіше за гроші, повірте мені, бо я знаю, що кажу.

Не варто в гонитві за грошима і славою втрачати людяність.

Джерело