Алла вже забула, коли бачила чоловіка. Він, звичайно, з’являвся вдома, тільки йшов рано-вранці, а приходив, коли Алла вже спала. Якщо приходив. Почалася весна, і чоловіка начебто підмінили. Взимку він поспішав швидше опинитися вдома, навіть кудись вивести його на прогулянку було проблематично.

Мама Андрія не сподобалася Аллі з першого погляду. Варто було Аллі з нею познайомитися, як вона одразу відчула неприязнь до цієї жінки.

Тетяна Павлівна дивився на невістку, примруживши очі, за столом зверталася тільки до сина. Чоловіка цієї дами дівчина щиро шкодувала. Виглядав Степан Іванович так, ніби він не спав вже місяць. Був він якийсь смиканий, на дружину дивився тільки знизу вгору, хоч і був вище за неї і дуже переживав, коли щось їй говорив.

Вже тоді Алла подумала, що не дай Боже жити разом з такою ріднею. Вона мала власну квартиру, і після весілля Андрій переїхав до неї. Свекруха охоче погодилася з таким рішенням і навіть допомогла синочку зі збиранням речей.

Приїхала вона до них лише на скромне новосілля, заразом провела огляд і відбула додому. Ось вже півроку Алла одружена, ні хвалитися, ні поскаржитися нічим і нема на що. Все, як у всіх – будинок, робота, рідкісні свята.

Батьки Алли жили в іншому місті. Вони й доньку кликали до себе, але та вже звикла ні від кого не залежати. До того ж, тут у неї і робота, і житло, і друзі.

Та ще й чоловік! Їй здавалося, що в неї дуже непогано виходить сімейне життя. Андрій майже ні на що не скаржився. Жили не сказати, щоб багато, але й не бідували.

Допомагали свекрусі, якщо вона просила сина, зрідка могли дозволити собі вихід у ресторан, будували плани на майбутнє та мріяли про дітей. Точніше мріяла Алла, Андрій мовчав. Вона теж розуміла, що мріяти – це одне, а народжувати, ростити та виховувати це зовсім інше.

А чоловік мріяв про машину! Алла погоджувалась, що машина справа хороша, але затратна. У кредити залазити вона не хотіла. У родичів просити не збиралася, та й не було в них таких грошей.

Довелося б Аллі з чоловіком на всьому заощаджувати та відкладати більше половини заробітної плати. Та й то могли б накопичити лише на вживаний автомобіль.

Андрій свої відлучки пояснював так: – Я матері допомагаю, дачний сезон пішов. Мама на дачу тепер щодня їздить, а я з нею. Потрібно допомагати.

– А мені не допомагаєш! Я скільки разів прошу тебе полагодити злив у ванній. Двері на балкон на чесному слові тримаються.

– Алло, що ти порівнюєш! Це ж мама!

І такі розмови у них траплялися дедалі частіше. Алла не стала чекати, коли до чоловіка дійде, що, крім мами, у нього тепер ще й дружина є. Вона вже почувала себе дружиною вихідного дня, та й то не завжди. Навіть у вихідні чоловік їхав до своїх батьків. Алла раділа, що її не просять допомагати в цих роботах, але інколи вже задумувалася чому.

Якось у свекрухи вона скуштувала баклажани з банки. Такі смачні, що й не помітила, як з’їла половину цієї банки. — Невже це ви самі зробили? – не втрималася Алла.

– Звичайно, – гордо відповіла Тетяна Павлівна. – Сама всю весну та літо працюю, щоб узимку все своє було.

– Моя мама не займається закрутками. Я вже й забула такий смак, – сказала Алла свекрусі, сподіваючись, що та дасть їй із собою пару баночок.

Свекруха ніби не зрозуміла натяк. – Якась дивна родина у вас. Як це – не робити закрутки на зиму? Це дивно. Я щороку банки кручу. Так, важко, зате всю зиму на столі і огірочки, і помідорчики і варення власне. А в ледарів завжди порожній стіл, – і Тетяна Павлівна подивилася на невістку.

Алла більше цієї теми не порушувала. Вона просто по дорозі додому купила баночку баклажанів, і вдома зі смаженою картоплею з’їла.

Чоловік знову затримувався. Алла невдоволено ходила по кімнаті, дивлячись на телефон. Їй уже набридло, що вона щодня вечеряє на самоті. Клацнув дверний замок і Алла напружилася, як перед стрибком. Андрій увійшов до спальні і примирливо посміхнувся до дружини.

У руці він мав невеликий букет. Алла поставила його у вазу, сподіваючись на продовження романтичного вечора. Але чоловік її вкотре здивував. Він сів у крісло, хитро глянув на дружину і сказав: – Ми тут з мамою порадилися і вирішили – навіщо нам з тобою ця квартира. Давай продамо її і купимо дешевше.

Він дивився на здивовану дружину і після паузи продовжив: – Ти постійно сваришся, що я рідко проводжу час із тобою. А якщо ми продамо цю квартиру, купимо меншу і на околиці, то на різницю зможемо купити машину. А там і до дачі маминої ближче буде, і возити мені її зручніше на машині, ніж трястись на електричці, та ще потім до будинку 3 кілометри йти.

Алла довго думала, що відповісти чоловікові, хоч який він чоловік? Так, безкоштовний додаток до своєї матінки. Слів хотілося сказати багато, але вона стрималася.

– Коханий, скажи мені, ти голодний?

– Ні, я у мами поїв. У неї сьогодні була така смажена курочка, ммм. – І стільки задоволення було на його обличчі, що Алла остаточно зрозуміла, що Андрій не готовий бути ні чоловіком, ні батьком їхніх дітей.

– А ти знаєш, ви краще продайте дачу та купіть машину. Тоді й возити маму нікуди не доведеться, і ти вдома частіше будеш.

– Та ти що! Мама на таке ніколи не погодиться. Та й куди ми влітку їздитимемо? У сенсі я і мама. Тато не любитель дачі.

– Тоді ще одне рішення. Ти збираєш свої речі і їдеш до мами та тата. А завтра йдемо і подаємо на розлучення. – І тут Алла таки не витримала. – Я зараз йду, мені треба заспокоїтися. А коли повернуся, щоб твого духу тут не було.

Андрій лише схвильовано кивнув. Алла просиділа у кафе до самого закриття. Вона довго думала, чи правильно вона вчинила, але зрештою вирішила, що Андрія вже не змінити. Коли вона повернулася, чоловіка вдома вже не було. А наступного дня у двері подзвонили.

На порозі стояв чоловік та Тетяна Павлівна. Алла здивовано дивилася на цю делегацію.

– Так, швидко миріться. Що ви, як діти малі, – заявила свекруха.

Андрій м’явся у дверях, переводячи погляд із матері на дружину і назад.

– Андрій, залиши нас ненадовго, – сказала Тетяна Павлівна, і син слухняно вийшов, прикривши за собою двері. – Алло, я прошу тебе, вибач його. Не хочеш, не продавай свою квартиру, але забери його назад. Від нього навіть на дачі мені спокою немає, – і жінка гірко махнула рукою, а Алла засміялася.

– Вибачте, Тетяно Павлівно, але мені він теж без потреби. Я намагалася його зрозуміти, прийняти, але не можу. Мені не потрібен чоловік як домашній улюбленець.

Тетяна Павлівна хотіла щось сказати, але тільки кивнула і вийшла. На сходовому майданчику її чекав син. Він підхопив її під руку.

– Та відчепись ти, дитино, – пролунало з-за дверей.

Далі Алла слухати не стала.

КІНЕЦЬ.