Присвятивши багато років роботі в Італії, насолоджуючись життям та забезпечивши своїх дітей квартирами, я вирішила, що настав час зосередитись на особистому житті.

Саме тоді я зустріла в театрі Віталія, чарівну, начитану людину. Він був ідеальним партнером: неодружений, ввічливий і без дітей, хоч і жив з матір’ю.

Наші стосунки почалися з випадкових прогулянок і переросли у вечері в мене вдома, де я продемонструвала свої кулінарні здібності, частенько пригощаючи його різними стравами.

Віталій здавався вдячним, приносив квіти та виявляв прихильність. Зрештою він переїхав, і я з нетерпінням чекала на пропозицію, яка незабаром надійшла.

Проте за місяць спільного життя Віталій не зробив жодного матеріального внеску. Він не запропонував платити за продукти і навіть не поцікавився домашніми потребами, вважаючи, що квітів буде достатньо.

Коли я натякнула, що мені потрібна допомога з покупками, він відмахнувся від цього, заявивши, що не зазнає подібних питань, наголосивши на своїй втомі від роботи.

У відповідь я почала шукати роботу, щоб показати, що я теж можу втомитися і потребую підтримки. Проте, коли я торкнулася питання про дорогі продукти та фінансовий внесок, Віталій, здавалося, не звертав уваги, швидше ставлячи під сумнів мої витрати, ніж визнаючи свою відповідальність.

Приємна поведінка Віталія полегшила спільне проживання, але його нерозуміння того, як розподіляти витрати, турбувало мене.

Я досі боюсь, що пряма конфронтація може відштовхнути його з огляду на його чутливість до звинувачень.

Тим не менш, я не можу нести фінансовий тягар сама, особливо після того, як так багато вклала у ці відносини. Мені потрібна порада, як вийти з цієї делікатної ситуації, не ставлячи під загрозу наші стосунки. Може ви мені допоможете?

КІНЕЦЬ.