Я живу одна, добре заробляю, зустрічаюся з хлопцем, але доки не впізнаємо краще одне  одного, вирішили жити окремо. Батька не маю, і виховувала мене одна мама, я їй усім зобов’язана, що маю зараз.

Мама на всьому заощаджувала, працювала на двох роботах майже постійно, щоб дати мені освіту. Вона вважала, що диплом – це забезпечене життя, хоча так і не завжди буває, але мені вища освіта якраз допомогла.

І я вирішила допомагати мамі, хочу, щоб вона тепер ні чого не потребувала. Спершу давала їй гроші, які вона довго не хотіла брати, але я наполягла.

Їду до неї в гості завжди беру щось смачне і постійно чую: «не витрачай так багато грошей, склади собі на чорний день, раптом ти не завжди стільки зароблятимеш». Я спочатку тільки сміялася, але одного разу мій хлопець, ми якраз були неподалік, запропонував заїхати, щоб познайомитися з моєю мамою.

Я їй зателефонувала, що буду не одна, купили торт, дорогий лікер, ковбасу, рибу, фрукти, щоб мамі не довелося нічого готувати, тим більше, що заїхати ми збиралися ненадовго. Познайомилися, мамі мій хлопець сподобався, я задоволена накриваю стіл, не підозрюючи, що на мене чекає.

Мама, побачивши всі продукти, почала голосити: «Скільки разів я тобі казала, щоб ти економила гроші? Навіть уявити страшно, скільки це все коштує!».

Я намагалася її заспокоїти, якось перевести все жартома, але маму вже не можна було зупинити. Вона висловила все: і те, як вона недоїдала, не відпочивала і змогла тільки таким чином зібрати мені гроші на навчання.

Мені було так соромно, що мама це говорить у присутності майже незнайомої їй людини, що я просто вирішила піти. Потім виявилося, що ті гроші, які я давала мамі, вона не витрачала, а складала, щоб, якщо треба буде, допомогти мені.

Боюся, що у мого хлопця буде враження, що ми весь час голодували, хоча жили тоді, як усі.

Тепер я грошей мамі не залишаю, просто приношу продукти, чай, каву, хочу ще вмовити, щоб поїхала на Чорне море відпочити, вже й курорт обрала, але не знаю, як її переконати, хіба що поїхати з нею разом.

Багато моїх друзів, навпаки, чекають, щоб батьки допомогли, деякі навіть із пенсій відкладають для дітей. А тут маму доводиться вмовляти і переконувати прийняти мою допомогу.

КІНЕЦЬ.